^{Текст і фото: Анна ПАНЧЕНКО}

Ніколи не здогадаєшся, наскільки цікавими є люди, які щохвилини зустрічаються тобі на вулицях, сидять поруч у маршрутках, смакують каву за сусіднім столиком в кафе. А в кожному з них – особиста історія, яка заслуговує на те, щоби бути почутою.

У рубриці «Хвилинка слави» героєм або героїнею абсолютно несподівано можете стати саме ви. Cловом, якщо побачите журналістів «Таблоїда Волині», – не соромтеся і ловіть свою хвилинку слави!

Цього разу героєм нашої рубрики став талановитий, творчий та зі своїми «тарганами в голові» Рту або ж Ртуть, як називають його знайомі. Він – поет, музикант, культуролог, вантажник, куратор мистецьких проектів, переможець конкурсів від журналів «Дзвін», «Zeitglass», учасник фестивалів: «Фронтера», «Meridian Lutsk», «SUMISH», «Тарас Бульба», «Форум Видавців», «Ї», «Обнова».

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ХВИЛИНКА СЛАВИ: ЛУЦЬКИЙ СТУДЕНТ З УЗБЕКИСТАНУ, ЯКИЙ МРІЄ СТАТИ ВІДОМИМ. ФОТО. ВІДЕО

***

– Чим ти зараз займаєшся?

– Зараз я такий самий Юрій Андрухович (сміється), поет, музикат, яким і був.

– Чому Юрій Андрухович?

– Якось у мене брала інтерв'ю працівниця одного з регіональних ЗМІ. Це була передача, пов'язана з літературою. Я представився Юрієм Андруховичем, журналістка так і записала. Потім ще підходила й питала, чи я той Андрухович, що письменник. Кажу, що так і є, а вона почала вибачатися, що не впізнала, й пояснювала це тим, що не дуже-то й цікавиться літературою.

Мене називають «Андруховичем» ще й через те, що виступав одного разу в якості поета на музичному фестивалі. Там проводився конкурс: методом жеребкування обирається переможець, який отримає блютуз-колонку. Умови були прості: записати у бланку своє ім'я та номер телефону. Спочатку підписався як Рту, а через кілька годин мені дали ще один бланк, де я написав «Юрій Андрухович». Дуже швидко забув про це діло – ніколи в житті не перемагав в таких штуках. Але раптом ввечері мені телефонують з невідомого номера, підіймаю слухавку, а там: «Доброго вечора, а це Юрій Андрухович?». Так я й виграв колонку. Не зовсім я, тому, коли побачу Юрія Ігоровича, можливо, віддам її.

1

Я – дизайнер

– У соцмережах ти публікуєш колажі, які створюєш сам, так? Як довго ти цим займаєшся?

– Так, сам. Я почав це робити ще в лютого. Я створюю їх для того, щоб на сторінці було щось особливе. 

– Охарактеризуй свій стиль.

– Я стараюсь, щоб всі мої роботи виглядали незвично – щоб у людей «вибухав мозок», коли вони на них дивляться. Я не вмію створювати колажі, насправді. Я почав це робити лише для того, щоб викладати свої вірші в інстаграм, але не додавати крадені фотографії.

– Що тебе надихає?

– Я не вірю в натхнення. Поезія – це моя робота, а натхнення – то відмазка для недосвідчених та лінивих. Та немає такого «натхнення», а є бажання і небажання щось робити. Ну, ще існує така штука, як творча криза. Але це вже зовсім інша справа.

– Твої колажі дещо схожі на картинки волинського журналу «Хроніки Любарта». Це випадковість?

– Я сам за собою це зауважив. Я б не сказав, що я надихаюсь роботами Олександра Котиса. Можливо, ми черпаємо з ним ідеї з однієї частини ноосфери. 

1

Я – поет

– Як довго ти пишеш?

– Приблизно шість років.

– Чи вважаєш ти себе хорошим та «якісним» поетом?

– Я не можу назвати себе хорошим поетом: я знаю свої помилки та проблеми. Я не можу про себе об'єктивно судити.

–  Чи стикаєшся ти з критикою?

– Я намагаюся її викликати. Я вважаю, що критика необхідна кожній творчій людині, оскільки завдяки їй ти можеш об'єктивно оцінити свою творчість. Вона тримає в тонусі.

– А хейт? Чи є у тебе хейтери?

– У мене є хейтери. Я з ними не борюсь. Про мене говорять – вже добре.

– Чи використовуєш ти символи чи певний виклик у своїй поезії?

– Символи, які я використовую, найчастіше стосуються міфології й архетипів, які характерні для європейської поезії. Вся моя творчість – виклик та ляпас суспільній думці.

– Чи плануєш ти видати свою збірку?

– Я про це думав. На збірку у мене недостатньо віршів однієї концепції. Це ж не може бути просто «мішанина» різних віршів, різної якості та тематики. Тут має бути певний зв'язок. Враховуючи те, що мені часто стає нудно писати на одну й ту саму тему чи в однаковому стилі, я не можу її завершити. У мене, до речі, є одна збірка, яка налічує чотири примірники.

1

Я – музикант

– Коли ти зрозумів, що кайфуєш і любиш грати?

– Коли я був зовсім маленький, десь чотирьох років, з телевізора лунали пісні «Любе», і я зрозумів, що хочу гітару. Мені принесли інструмент мого діда, який пробув років десять на стрісі. У ній не було й половини того, що повинна мати нормальна гітара. Але я бринчав і бринчав. Потравмував свої пальці, тому що струни були в іржі. Потім я познайомився з одним «мажором», який мав гітару. І я з ним дружив, через те, що інколи міг грати на інструменті.

– Ти записуєш свої треки, так?

– Так, викладаю на SoundCloud. Ми маємо гурт, який називається «Liutenant Calley». Я граю з луцьким художником Глюком. Ми творимо авангардну й психоделічну музику з частинками року. Її потрібно просто слухати. У нас є багато концепцій.

–  Плануєш підкорювати світ: йти на «Х-фактор» чи «Голос країни»?

– Так, у мене є мрія – я хочу виступати з Олегом Винником (сміється).

– Чи плануєш ти заробляти музикою?

– Її я вважаю своїм хоббі. Та за іронією долі, вона принесла мені більше грошей, ніж поезія. Я був вуличним музикантом. Ми навіть їздили на концерти в Тернопіль та виступали в Луцьку. Вдома нас прийняли круто, бо тут багато наших знайомих. Але в Тернополі, певно, не зрозуміли. Зате нагодували.

_{***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].}