Без політики:  про дітей, подорожі та активних жінок із депутаткою Юлією Вусенко 

19 Жовтня 2020

Текст: Юлія ДЗЬОБИК

Фото: Ірина КАБАНОВА

Настрій: «Львівська майстерня шоколаду»

Перед інтерв’ю наша сьогоднішня гостя записує голосове повідомлення, відхиляє кілька дзвінків і замовляє каву. Аби знайти для розмови місце у щільному передвиборчому графіку, зустрічаємося о 9 ранку.

Юлія Вусенко – кандидатка юридичних наук, депутатка Луцької міської ради, виконувачка обов’язків голови Волинського осередку політичної партії «Європейська Солідарність». Із цією впевненою та усміхненою жінкою спілкуватися без політики дещо складно, адже це – її стихія.

Втім, цього разу «Таблоїд Волині» запропонував поговорити про виховання дітей, гендерні квоти, активних жінок, подорожі, емоції та дерева. Про політику, щоправда, теж трохи було. Але переважно не українську – американську.

***

Актуальне питання для ранку: Ви – сова чи жайворонок?

– Більше жайворонок, але не явно виражений. Точно не з тих людей, які о четвертій ранку стабільно встають. Хоча був у мене такий період, коли прокидалася досить рано, і мені це дуже подобалося. Я живу в центрі, люблю вранці піти в парк прогулятися… Часу, правда, на це немає.

Є якісь ваші традиційні ранкові ритуали?

– Вода. А потім квест, коли діти йдуть до школи, бо їх двоє і одночасно треба збирати. Коли є можливість, то хотілося б робити вранці зарядку, але бувають періоди величезного навантаження, і ти просто не встигаєш. Хоча я себе заставляю, бо переважно людина не «не встигає», а погано планує. Також щоранку традиційно кава.

Ви вже втягнулися у графік дітей-школярів?

– Син ходить у перший клас, йому сім років, а дочка – у другий, їй вісім. Втягнулися вже, у мене є мама, не знаю, що мої діти робили б у школі без неї. Моя мама – відмінник народної освіти, після навчання вона забирає дітей і вчить з ними уроки.

Обоє ходять у четверту школу, у них рік різниці, але вирішили не давати в один клас. Думаю, нічого не втратили, я теж пішла у сім років.

Чи відрізняється ваше виховання дівчинки і хлопчика?

– Думаю, ні. Я сварю їх однаково, якщо вони на це заслуговують, пояснюю, що на зауваження треба реагувати, розповідаю, як робити не можна. Мої діти, наприклад, не відрізняють дітей з обмеженими можливостями. Вони виросли уже в такій атмосфері, де всі рівні, прогресивні, відкриті до спілкування.

До виховання дітей багато зусиль докладають мої батьки, і я їм за це безмежно вдячна. На час виборів діти з ними, бо в мене щільний графік. А коли я їх забираю, то батьки кажуть: «Ми їх тільки привчили до порядку, а ти їм забагато дозволяєш» (сміється – авт.).

Легко вивести з себе?

– Вже ні. Але я чітко розділяю свою емоційність у роботі та спілкуванні з друзями чи сім’єю. В роботі є набагато більше певних обмежень, ніж вдома, де ти можеш розслабитися. В робочих моментах я вже навчилася спочатку подумати, що від цих слів буде через рік, а тоді говорити.

Вивести із себе не так просто ще й тому, що в мене двоє дітей-погодок, мами мене зрозуміють. В процесі моєї роботи вони можуть сперечатися, одночасно голосно співати. Ти себе тримаєш в руках, три рази повторюєш, потім розводиш їх у різні кімнати. Тому, щоб вивести мене із себе, треба дуже постаратися (сміється – авт.).

Три роки тому в інтерв’ю «Таблоїду Волині» Ви розповідали про те, як сприймають жінку у вашій професійній сфері. Чи змінилася ситуація зараз?

– Дуже багато чого змінилося завдяки журналістиці, медійному висвітленню, активісткам, феміністкам. І я, до речі, не соромлюся цих слів. Багато хто думає, що фемінізм – це щось від руху «FEMEN», але ні, це ті, хто за рівні права. Я теж багато зусиль для цього докладаю, бо в мене є і син, і донька, тому я прагну, щоб вони не були в чомусь обмежені відповідно до статі.

Гендерна квота, до якої спочатку скептично поставилися, вже на прикладі України показує багато класних речей. Коли я була в Америці, їхні жінки-політики казали, що вони нам заздрять, бо в них такого немає. Ми переходимо до нового етапу і важливо, що на рівні Верховної Ради все частіше піднімають питання про економічні розриви. Бо 22 відсотки різниці між заробітною платою чоловіків і жінок на одній і тій же посаді – це не нормально.

А які зрушення в самій Раді – цього скликання 21,7 відсотків жінок, минулого – 11,7 відсотків, а ще раніше не назбиралося б і 6 відсотків присутності жінок. Мені зараз навіть не віриться, що бували такі скликання, де 95 відсотків складали чоловіки, і всім це здавалося нормальним.

Завдяки активістам, громадським організаціям та медіа ми по іншому почали дивитися на питання людей з обмеженими можливостями. Більшість, яка ніколи не стикалася із інвалідним візком або дитиною з хворобою Дауна, думає, що це їх не стосується. А це повинно стосуватися нас усіх. Коли прилітаєш в Америку чи Європу, і бачиш, скільки людей на візках у музеях, супермаркетах, на вулицях, кафе, то складається враження, що у них дуже багато людей з інвалідністю.

Насправді, у нас їх не менше, просто ми їх не бачимо, вони сьогодні не мають шансів бути серед нас. Ще 10 років тому в Луцьку не було переходів, під лаштованих під візок, не було в Україні низькополих тролейбусів, так нібито в них не було потреби.

Ви згадали про гендерні квоти. Як Ви ставитеся до думок, що нібито ці переваги для жінок насправді принизливі? Нібито, що жінки отримують роботу лише завдяки статі, а у сферу потрапляють випадкові люди?

– Насправді це не так. Коли ми говоримо про гендерні квоти, то тим самим показуємо активним жінкам, що вони можуть розкрити потенціал, стати ще більше ефективними для суспільства, взяти на себе додаткову відповідальність. Знаєте, чому так критично до цього ставляться? Бо в нас в політиці немає позитивних історій з жіночими обличчями. У нас досі політика для чоловіків. Кажуть, от він вже досягнув кар’єрних вершин, ще йому тепер в депутатство піти і вже всі галочки виконав.

А позитивні приклади жінок в політиці є! Про це треба говорити, популяризувати інститут сім’ї у форматі співпраці, бо за останніми опитуваннями лише 20 відсотків чоловіків вважають догляд за дітьми своїм обов’язком. Популяризація потрібна і іншим важливим для усіх питанням, такі, як екологія до прикладу.

Я є координаторкою проєкту «Озеленення України», цієї суботи ми одночасно по всіх областях країни вийшли, щоб разом посадити мільйон дерев. Люди приєдналися до єдиної за останній час колективної історії успіху. Ми залучили до цього діаспору, а це означає, що українці і по всьому світу одночасно висадили дерева. Хіба це не правильно, коли дідусь із онуком чи онучкою посадить дерево?

Коли мама з татом із дітьми посадить дерево у своєму дворі, навіть біля багатоквартирного будинку, і будуть дивитися, як воно росте? І від того, як спрацює громадськість та медіа залежить наскільки просто буде усім дізнатися про таку можливість і стати частиною таких колективних успішних проектів, від яких залежить завтра усіх нас!

Минулого року Ви 2 місяці провели в США. Що запам’яталося найбільше?

– Я була там якраз у період місцевих виборів, у 5-ти штатах, і ви би бачили, як це там відбувається! Особливо на прикладі людей з обмеженими можливостями. Людина має право голосу, навіть якщо повністю паралізована, їй дають трубочку, в навушниках звучить перелік кандидатів, і в потрібний момент виборець якось особливо дихає або дмухає. Потім їй показують на екрані, за кого вона проголосувала, і чи не сталося помилки. Якщо не може бачити, то диктують.

Я побачила країну можливостей і країну, де абсолютно кожна людина, незважаючи ні на що, рівна з іншими.

Пам’ятаєте перше враження від Америки?

– Пам’ятаю! До мене дзвонили рідні, питали, як там все, а я казала: «Як в кіно!». От реально, коли ти дивишся американські фільми, тобі здається, що та дійсність – постановка. Коли побачила їхні міста вперше – вражень було повно. Особливо вразила кількість музеїв, культурних закладів, які завжди переповнені. Вхід, до речі, у більшість із них – безкоштовний. У них це врегульовано на державному рівні, і люди звикли, що музеї варто відвідувати.
Я в нашій міськраді теж пропонувала зробити квиток одразу в 5 музеїв Луцька або проводити уроки природознавства у Краєзнавчому музеї. Немає ближчого шляху до людей, ніж через їхніх дітей. Коли дитина відвідає музей, їй там сподобається, то вона долучатиме до цього старших братів-сестер і батьків.

На що Ви в першу чергу звертаєте увагу, коли потрапляєте в інше місто?

– Я подорожую далеко не так, як інші. Я дивлюся, скільки смітників, як освітлені вулиці, які лавки стоять, які інфраструктурні об’єкти (сміється – авт.). Мені завжди цікаво оцінювати місто у форматі того, наскільки воно комфортне для кожної людини, що там живе. Транспорт, дитячі садочки і школи, озеленення… Від цього професійного нашарування вже нікуди не подітися.

Було таке місто, яке можете назвати справді комфортним?

– Серед європейських міст мені дуже подобаються Відень і Прага. А якщо говорити про США, то дуже сподобався Нью-Йорк, хоча він не є ідеалом по комфортності, але це моя така реалізована мрія. За час перебування в Америці встигла сходити в оперу, на хокейний матч, на бродвейський мюзикл, тобто використовувала можливості максимально.

Кого Ви запросили б на каву?

Ліну Костенко. Я її прихильниця. Мені імпонує і творчість, і вона як людина. З одного боку вона така аполітично-політична, а з іншого – Людина-епоха. Мені дуже хотілося б із нею познайомитися. Маємо з нею спільних друзів, тому я думаю, що таки є шанс зустрітися. Я надіюся.

А з Вами легко познайомитися?

– Дуже. Я відкрита людина, більше того, переконана, що в сучасному світі комунікація дорожча за гроші. Я про це постійно говорю студентам, дітям, знайомим, друзям. Чому? Елементарний приклад: коли хворіє хтось із родини, у вас є багато грошей, але нема розуміння, в якій клініці це лікують, до кого звернутися, то гроші не допоможуть. Для мене комунікація відіграє одну із ключових ролей. Все залежить від того, хто тебе оточує, які у вас погляди на життя. Зі своїми людьми можна змінити все.

Що Ви побажаєте собі майбутній?

– Бачити, що моя робота та інше соціальне навантаження минули не дарма, що Україна сповнена людей, які готові змінювати щось на краще. А ще хочеться побажати собі щасливих дітей, усміхнених батьків і себе – зреалізованою, задоволеною і в гарному настрої.




***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].

0

Читати ще

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter