«Втрачена присутність»: про папір, відбитки і покоління, яке ми не пам'ятаємо. ФОТО

25 Січня 2020

Текст і фото: Міла РОСПОПА

На білих стінах від легкого руху повітря погойдуються папірці. Більше трьох тисяч. З унікальними рельєфними відбитками та кольорами. В минулому вони були кахлями, дерцятами печей, ручками до дерев'яних скринь, ліпниною в домі та навіть прикордонними стовпами. Сьогодні це документ. З плямами іржі та розводами від задавнілої пилюки. Він засвідчує існування того покоління, зв'язок з яким ми втратили.

«Втрачена присутність» львівської мисткині Ольги Кузюри – про колективну пам'ять. Точніше, про порушення пам'яті, яке продовжує впливати на сучасних нас.


На шматках паперу жінка відбила рельєфні сліди декору минулого. Каже, це краса та естетика, що належала до базових людських потреб свого часу. І в певний момент припинила належати.

У Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків відкрили виставку робіт, що документує минуле та прагне відновити тяглість поколінь. Крихкі і тендітні папірці ніби просять доторкнутися до них. Доторкнутися – і відчути тепло чийогось дому, запах вечері, попіл від дрів, які століття тому потріскували у вишуканих печах. Мисткиня каже, що вона доторкалася, і те тактильне відчуття історії, що зникає, ні з чим не порівняти. Вона плинна і минуча, крихка не менше, ніж ці шматки паперу на стінах Музею.

Відбитки восновному зібрані на західній Україні. Проект триває вже чотири роки, і щоразу доповнюється чимось новим. Все більше і більше свідчень на поплямованих аркушах складаються у монотонну картину загубленої у часі естетики. Люди ходять уздовж цих стін, ніби читають рядки підручника. Такого зрозумілого, але водночас неживого. Сухого, як стос документів, на яких тільки й лишолося існувати цьому часу, цим людям та цій пам'яті.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: У ЛУЦЬКУ ЗАПРАЦЮВАВ НОВИЙ РЕСТОРАН-МУЗЕЙ. ФОТОРЕПОРТАЖ




















3

Читати ще

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter