У Музеї сучасного українського мистецтва відкрили групову виставку живопису та скульптури «Лінії часу». Виставка поєднала серію живописних полотен «Останній сніг» художника з Тернополя Дениса Тимчишина та скульптурний проєкт «Залежність» Дениса Шиманського з Луцька. Обидва митці нині мешкають та працюють у Львові. 

Презентація відбулася 17 листопада та зібрала чимало лучан та гостей міста, зокрема підтримати художників приїхали рідні та близькі, пише Район.Культура.

«Лінії часу, нашого часу. Виставка, яка спонукає до роздумів, до мислення. І ми з вами тут будемо цікавими однодумцями, тому що попри складний формат цієї виставки – кожен твір спроможний торкнутися серця кожного глядача», – промовила до присутніх мистецтвознавиця та модераторка заходу Зоя Навроцька.

Керуюча партнерка Музею Леся Корсак зауважила, що два проєкти митців доповнюють одне одного та знаходять між собою свою рівновагу. А також поділилась своєю рефлексією на тему останнього снігу, адже саме у день відкриття виставки у Луцьку почав падати перший сніг. Музейниця відразу пригадала роботу із назвою «Останній сніг». Згодом і весь проєкт Дениса Тимчишина отримав цю назву.

«Кожен вкладає свої підтексти у значення «останній сніг»: хтось топить останній сніг, щоб отримати воду. Буває людина помирає на снігу, і для неї цей сніг останній. Може людина гинути та згадувати свій останній сніг, який чистий та білий падає з неба. І ось я їхала на виставку, дивилась на перший сніг у Луцьку і думала: не дай Бог, щоб у когось у житті він був останній. Тобто тут підіймається тема нашого буття і впливу війни на нашу свідомість», – поділилась Леся Корсак.

Зоя Навроцька зауважила, що важко передати переживання війни, трагізму, адекватного втілення у пластичні образи, в живопис. За її словами, не завжди відразу знаходиться правильний прийом та адекватний формат вираження своїх почуттів, який передає суть. 

Денис Шиманський поділився, що його скульптури – це його власна рефлексія на події, які почали відбуватися в Україні. 

«Коли я почав створювати цей проєкт, я собі записав у блокнотику основні слова, назви, які задавали напрямок. Наприклад, «баланс». Навколо цих слів я вже розвивав ідею, концепцію. Я обрав трикутник і коло. Почав розтягувати, витягувати, деформувати саме ці дві форми... І все насправді дуже залежне. Я хотів пояснити і собі, і людям, що не все на світі так буквально», – пояснив митець.

На відміну від свого колеги, Денис Тимчишин розпочав писати полотна зі свого проєкту ще до початку великої війни. Загалом презентований жанр є новим для художника, адже до цього він працював у напрямку сакрального мистецтва. 

«Близько шести місяців до війни, я намагався спробувати новий для себе стиль – абстракцію. На той час мені це взагалі не пішло. Але близько місяця до початку великої війни я знову спробував цей стиль. І на мене щось нахлинуло. Я малював одне полотно за іншим. І мені стало цікаво почути думку близьких: яку емоцію вони відчувають. І всі казали: кров, тривога, страх... Війни ще не було і я навіть не усвідомлював, що вона може настати. Тож не надавав такого буквального значення, але коли все ж таки війна розпочалася – всі слова справдилися», – розповів живописець.

За словами митця, полотна меншого формату він написав першими. Більший формат вже створював під час повномасштабної війни. Біля кожної картини можна побачити детальний опис, що художник зобразив на тій чи іншій картині.