У Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків відкрили проєкт львівської мисткині Оксани Борисової – «ДНК – код свободи. Ідентифікація війною».

Куратор – мистецтвознавець, професор та академік Орест Голубець. Експозиція оновила Чільну залу Музею Корсаків, пише Район.Культура.

Оксана Борисова, як і більшість українців, важко перенесла початок повномасштабного вторгнення. Усі емоції художниця вирішила перенести у мистецтво. І  втілила задум через цифровий друк. 

«Представлені роботи є моєю щирою, правдивою  реакцією на наше сьогодення. І ті змінені реалії у яких ми перебуваємо. Започатковані ще в перші дні війни вони трансформувалися залежно від мого сприйняття дійсності. І надходило розуміння того, що кожен з нас на своєму місці має робити кроки задля нашої перемоги. І ці кроки мають бути відповідальні», – пояснила мисткиня.

За словами мисткині, з початком повномасштабного вторгнення вона долучилася до волонтерської спільноти і плела маскувальні сітки. І та атмосфера, яка там панувала, неймовірні люди, які там були – усе це дало їй розуміння, що українці – не жертви, а – борці, борці за демократичні цінності всього цивілізованого світу.

«І коли сьогодні ворог заперечує саме існування української нації, сьогодні потрібно як ніколи звертатися до наших кодів ідентичності. До того, що наші предки вкладали в народні традиції, етнос, пісні, орнаментику. Це все те, що дає нам сил», – пояснила художниця.

Мисткиня створила дизайн, де у відбитку пальця зобразила домен України. Оксана каже, що у цих символізмах вона теж бачить код ДНК. З цим символом художниця розробила принт для футболок, які вона називає оберегами. Жінка освячує ці речі і надсилає військовим на фронт.

Каже, що військові підтверджують: «Обереги працюють».

Також в експозиції є відеоряд і аудіоряд, який можна побачити на екрані поруч. Ролики змонтував друг Оксани з Києва, професійний режисер. 

«Відео і звуковий супровід є надзвичайно важливий для розуміння тої атмосфери, яку ми створювали. музику для експозиції за чотири дні написав мій дуже добрий друг Павло Крохмальов, легендарний гурт «Брати Гадюкіни». Текст начитує його донька. На той момент їй було 10 років. Вони виїжджали з Києва. Доньку Павло відвіз на Закарпаття, а сам лишився у Львові. І ось вона писала йому такі щоденники», – розповіла художниця.

Одяг, який можна побачити в центрі інсталяції – це справжній одяг дівчинки з Бучі, яка сиділа у підвалі під час окупації. Вона вижила і переїхала жити до Львова. Художниця каже, що коли дивишся на ці речі, то вони такі ж самі як у тебе, чи у інших. Тобто, кожен може опинитися у такій самій ситуації, як ця дівчинка.