Музей сучасного українського мистецтва Корсаків зібрав усіх небайдужих до прекрасного лучан в рамках культурно -мистецької акції, присвяченої пам'яті Миколи Кумановського «Осанна художнику ‒ похвала другу».

Дійство відбулося 31 серпня, на день народження митця, в унікальному художньо-меморіальному комплексі імені Миколи Кумановського.

Понад усе художник не любив надмірного пафосу, а тому вечір спогадів запропонували провести в неформальній атмосфері. Келих вина, улюблена музика та вірші Кумановського звучать на тлі, друзі та поціновувачі творчості обговорюють найяскравіші миті-спалахи знайомства та стосунків із митцем.

Презентували також міні-виставку невідомих раніше для широкого загалу робіт. Оригінали творів знаходяться в приватній колекції Наталки Білоцерківець, але деякі залишилися у родині митця, тож дружина Віра Кумановська принесла їх у галерею.

Львівський мистецтвознавець Богдан Мисюга поділився своїм баченням творчості та персони Миколи Кумановського.

«Я думаю, що цей музей – це така інтелектуальна азбука не тільки лучан, а й взагалі українців. Його життя починалося з інтелектуального бунту, коли люди почали хотіти чогось іншого, крім доступної музики та «ідейних» книг. Микола завжди був в авангарді, але разом з тим не піддавався короткочасним модним віянням, як-от хіпі, наприклад.  Його метафора дуже глибока, ємка, за кожною з них стоїть цілий світогляд, який можна розкодовувати на рівних рівнях».

Мистецтвознавиця Зоя Навроцька, яка взяла на себе ще й роль ведучої вечора, розповіла, яка філософія панувала в просторі творчості митця.

1

«Так, Микола не був хіпі, але оця філософія «людей-квітів», природи, гармонізації середовища була дуже йому близька. Особливо ранні твори відображають ці пошуки, цей глибокий інтелектуалізм. Він працював неймовірно, часом на звичайних уривках із часописів, звичайною кульковою ручкою. Для нього тримати в руках перо, олівець, робити начерки – це була гімнастика, фізкультура для руки. Саме тому в пізніх роботах можна побачити, якого не лише ідейного, а й технічного наповнення він досягнув».

Художник Кость Борисюк, добрий товариш митця, пригадав, що творити тоді у такій периферії, якою був Луцьк, було вкрай важко:

«Вижити тут у мистецькому плані було дуже непросто. Середовище Львова чи Києва саме формувало митця, то тут це було по суті заслання. Колись Косачів вислали в Ковель, а Кумановський переїхав у Луцьк, це була така добровільна еміграція, яка потягла за собою велетенську працю та в чотири-п’ять разів сильніше бажання творити».

Художниця Наталка Кумановська пригадала студентське життя з Миколою та творчість того часу.

«Я вже закінчила навчання, а Микола ще вчився. І ні прописки, ні роботи нема, я ходжу цілими днями шукаю квартиру, а потім з’явилася чудесна нагода перекладати мистецькі журнали з польської вдома в Олександра Аксініна, художника, що мав потрясаючу бібліотеку. Там я побачила справжню літературу. Микола теж добре знав польську, читав закордонні наукові праці, любив поезію, перекладав Шульца. І коли щоразу нам «підсовували» нові віяння, то хіпі, то ще щось, то він дуже добре розумів з мистецького контексту, що все це вже було».

Дружина митця Віра Кумановська подарувала меморіальному музею одну з улюблених платівок, яку Микола слухав в останній період життя.

«Він дуже любив платівки, називав їх плитами.  Бреговіча в останні роки вже не слухав, відчував певне перенасичення, а перейшов на таку собі попсу 70-х. Останнє, що він сам залишив у програвачі в кінці червня, то були пісні Лешека Длугоша, така собі польська співана поезія».

Насамкінець керівний партнер галереї сучасного мистецтва «Арт-кафедра» Леся Корсак зазначила, що особливо вражена картинами Миколи Кумановського на теми польотів.

1

«Він дослівно про роботу «Перед польотом» сказав, що «хочуть злетіти, як птахи, а треба духовно, цього нема».  Словом, нам усім треба старатися духовно злітати доти, доки не вийде. Праця Кумановського не пропаде точно!».

1