Луцький аніматор: про голлівудських «Посіпак» і радянського «Їжачка в тумані»

Лучанин Леонід Тивонюк – особистість неординарна. Він працює актором у Волинському академічному обласному театрі ляльок, а останніми роками не мислить свого життя без анімації.

За кілька місяців разом із однодумцями Леонід створив творчу студію «Imago», провів декілька майстер-класів з виготовлення спрощеної анімаційної ляльки та організував вечірні перегляди кращих світових мультфільмів. На цьому актор та аніматор не зупиняється. Його мета – не лише популяризація якісних анімаційних стрічок у Луцьку, а й створення повноцінної студії, яка зможе знімати хоча б один мультфільм на рік.

Чи важко бути мультиплікатором, вигадувати нових героїв для наймолодших глядачів і яку сучасну анімацію варто дивитися?,– запитало в митця видання Район. Луцьк.

* * *
«Взагалі я займаюся відео вже давно, мабуть, 8 років, – розповів аніматор. – Я знімав короткометражні фільми, брав з ними участь у різних фестивалях. І одного разу я створив анімаційний фільм. І з того воно пішло. Наразі, ми маємо, скоріше, як праобраз студії, вона більше схожа на гурток. Придумав то все я. Маю я таке давнє захоплення – анімація. Зараз формується кістяк команди: є друзі, є композитор, художники, люди, які хочуть робити ляльки, є знайомі, які хочуть допомагати. І ми об’єднуємо зусилля.

* * *

Назва «Imago» означає останню стадію розвитку личинки у метеликів. Я вважаю, що людство зараз знаходиться на такому шляху, коли має зрозуміти, що все фізичне, яке нас оточує, не є кінцевим етапом розвитку. Є дуже багато прихованого від нашого ока, від нашого розуміння.

* * *


Якщо проаналізувати ситуацію з українською анімацією, то, безумовно, вона є! Справа у тому, що немає належної підтримки. Я спілкуюся з людьми, які створюють українські мультики. Наприклад, Сашко Даниленко та Степан Коваль, які приїздили до нас на фестиваль «Art Territory». Вони роблять якісну анімацію, але про неї мало знає широкий загал. До речі, Степан Коваль знімав кліп «Щедрик» для групи «Воплі Відоплясова». Тобто талановиті українські аніматори є, але, як завжди, проблема не з професіоналами, а з фінансуванням.

* * *

Щодо державної підтримки, то це переважно державні замовлення, але їх дуже мало. Розумієте, коли знімається велика кількість фільмів, то серед них трапляється один-два геніальних. І всі будуть дивитися саме ось ті два-три і казати: «Оце ж ми молодці!» Натомість в Україні знімають пару анімаційних фільмів у рік. Є гарний, наприклад, анімаційний серіал «Моя країна – Україна», але його чомусь не хочуть купувати вітчизняні телеканали, немає жодної промоції.

* * *

Кажуть, анімація – це щось дитяче. Це все відносно. Треба розуміти, що і кому ти хочеш сказати. Мультики – це не лише для найменших. Дорослі – це ті самі діти, але вони в силу свого віку нажили багато комплексів, які, до речі, всі з дитинства. На це також потрібно зважати, коли створюєш мультфільм. Говорити потрібно і з дітьми, і з дорослими, але це повинна бути якась розумна розмова, змістовна.

[caption] Майбутні герої мультфільмів, зроблені дитячими руками[/caption]

* * *

Якщо проаналізувати рівень світової анімації, то ососбисто мені подобається французька анімація. Ці роботи дуже глибокі. Наприклад, повнометражка «Механіка серця» – це приклад надзвичайно вдалого поєднання таланту художника, режисера і сценариста.

* * *

Кажуть, що сьогодні всі полюбляють «міньйонів». Так, є таке. Мій похресник Орест також марить анімацією і ми з ним періодично спілкуємося на цю тему. Він навіть сам знімає щось на мобільний телефон. І я йому часто кажу: «От ти будеш створювати мультик. Тобі варто завжди задавати собі такі запитання: про що він буде, для кого ти його робиш і що саме ти хочеш сказати глядачам?» Звичайно, ми з ним переходимо до конкретних прикладів, аналізуємо вже існуючі мультики, знаходимо там мораль, головну думку. Так от, коли ми поверталися з перегляду «Посіпак», то довго мовчали, не було, що обговорювати… Це все класно, круто, весело, але тільки про що це? Що хотів сказати автор? Де ідея?
[caption] Майстер-клас з виготовлення анімаційних ляльок[/caption]

* * *

Я вважаю, що людство знаходиться у стані рабства, нами маніпулюють. А такі мультики (Посіпаки., ред.) допомагають це робити. Вони в першу чергу впливають на первинні відчуття, навіть на інстинкти, наприклад, такі як страх чи задоволення. На жаль, тут немає духовної та моральної складової.

* * *

Як я ставлюся до радянської анімації? Все дуже відносно... Що справді було надзвичайно хорошим у радянських мультиках – це ідеї та їх виконання. З цим тоді точно не було проблем. Ми дивимося мультфільм і у нас не виникає запитання про що це, ми відразу розуміємо, що ця стрічка про дружбу, а ця про працелюбність. От тільки про що був «Їжачок у тумані» й досі всі гадають… :)



* * *

Що хотів би порадити батькам у виборі мультиків для діток – мультиків не має бути надто багато. Потрібно більше самим займатися своїми дітьми, не замінювати виховання та спілкування між, наприклад, мамою та дитиною анімацією. Адже телевізор та інтернет впливає на дитячу свідомість і в результаті формує загальну картинку її світу.

* * *

Популярність того чи іншого мультфільму залежить від простого правила: коли автор розмовляє з дітками однією мовою, то на його роботу чекає успіх серед маленьких глядачів. Але тут також виникає багато запитань. Наприклад, чому наших дітей вчить такий популярний мультфільм як «Маша і ведмідь». Ми сьогодні навколо бачимо вже десятки таких маленьких дівчаток, вередливих «маш», які вимагають від оточуючих виконувати їхні забаганки, копіюючи повністю модель поведінки улюбленої героїні. Тому створюючи якийсь продукт, варто завжди пам’ятати про наслідки, про відповідальність перед аудиторією за ті думки, які ти їй несеш.

* * *

Створення мультфільму – дововлі кропітка робота. Спочатку малюємо ескіз, далі робимо металічний скелет майбутньої ляльки з рухливими частинами тіла. Потім виготовляємо одяг, обличчя, очі, носик – все як у людей. Розмір ляльки 25 сантиметрів. Після того, як лялька готова робляться фото, які монтуються у спеціальній програмі.


* * *

Мультиплікаційних героїв виготовляю власноруч. Я вчився десь півтора року, перш ніж створив першу ляльку. Я зрозумів, що мені потрібна допомога, адже самому важко реалізувати анімацію на багато персонажів. Тому і вирішив, що необхідно шукати однодумців. А хто може стати аніматором? Є таке золоте правило серед аніматорів – це «залізна дупа». Тобто, треба мати стальні нерви і бути посидючим, а також дуже відданим справі. Адже анімація – це не те заняття, яке ти сьогодні полюбив, завтра щось намалював і все – є результат. Якщо хочеш зробити щось достойне, то ти сидиш працюєш, працюєш, працюєш… До прикладу, серйозна студія створює лише 5 секунд анімації у день.

* * *

Я вірю у те, що українська анімація відродиться і відбудеться, буде працювати гарно і потужно, але їй потрібна підтримка, як влади, так і людей. Адже мультфільми дивляться наші дітки, а це майбутнє. Тому потрібно вже сьогодні замислитися над тим, які і чиї істини ми вкладаємо їм у голови.

Розмовляла: Ірина НОВОСАД