Художник із Грузії Арам Манукян намалював у Луцьку незвичну картину, на якій зобразив тризуб. 

Він не малював його простим олівцем, не робив ані попереднього ескізу, не продумував деталей. Просто майже два роки тому, коли гостро пережив Майдан і згадував при цьому рідну Грузію, де ріс, навчався, спілкувався в колі видатних геніїв Сергія Параджанова та Гаяне Хачатурян, – українські патріотичні теми не полишали уяви. Думки буквально полонили молоді люди, що йшли під кулі за ідею, за свободу. Порівнював їх із росіянами, серед яких жив і працював свого часу у Москві понад десять років. Серед них не зустрічав тих, які були б задоволені життям. Але змінювати вони нічого не хотіли. Часом думав, що розбудити їх до дії зможе лише голодний бунт, – пише «Слово Волині».

Українці ж пішли на прорив за свободу. І це вражало до глибин. Серед цих вільних людей хотілося створити щось їхнє, національне. [img data=def]22_08_2015_396328908/38907_5.jpg[/img]

«Одного ранку цей герб прийшов до мене ось таким, як ви бачите його зараз на полотні, за мить до того, як я мав прокинутись, - розповідає художник Арам Манукян. - Він «вимагав» негайно розпочати роботу, і я спеціальними контурними акриловими фарбами просто з тюбиків почав писати».

І чим далі Арам працював, тим більше розумів, що герб немов проживає історію творення країни від початків й до сьогодні. Темний фон, як початок створення держави України-Руси. Білий спеціальний олівець, яким «будував» кістяк герба, надавав йому форми, симетрії й чіткості. Робота «говорила» зі своїм творцем, на кожному етапі «підказуючи», що і як робити.
[img data=def]22_08_2015_396328908/38907_6.jpg[/img]

«Герб України — це не просто символ, у нього незвичайна форма, - коментує художник. - Це і щит, і зброя, якою можна нападати й боронитися. Але, звісно, це й символ боротьби за свободу, національний щит-захист, який в майбутньому буде оберігати націю від гніту Росії».

Арам «збирав» герб зі шматочків, немов мозаїку. Ось на гербі навсібіч — яскраво-червоні краплі. Кров. Герб «поранений» саме так, як це й трапляється протягом століть з Україною. Але ось вгорі, де-не-де окремі рани затягуються — історія до пори приготувала ілюзорне затишшя. А ось в іншому місці знову розриви, порізи — країну шматують... Відвойовують шматок – «ліплять» назад, кроять і перекроюють цю землю. І ці символічні шматки — на полотні тут і там. Вони приголомшують і змушують, не зводячи очей від цього сміливого герба, переосмислювати історію.
[img data=def]22_08_2015_396328908/38907_7.jpg[/img]

«На сьогодні Україна переживає пік своєї драматичної історії: по руків’я загнав ніж у спину «братній» народ, - каже Арам. - Але ми атакуємо! Ось на ці гострі кінці наштовхуютсья окупанти на Донбасі. І тому ця картина має назву «Герб України як символ свободи і нації». Бо ця нація переможе. Саме тут я вперше в житті відчув, що таке свобода. І грузини такі ж. Терпіти будуть довго, але потім, коли влада переходить допустиму межу, вибухують. Знаю, що зовсім скоро Україна буде однією з найпотужніших європейських держав, тому що тут є все: земля, неймовірні люди. Тут вміють будувати і конструювати, знають, як працювати, як створювати. Не заважайте українцям розвиватися, і через п’ять-десять років ви побачите цивілізовану країну вільних людей».

Його дружина Роксолан Толочко-Манукян також каже про те, що картина змінювалась згідно того, як розвивалась ситуація в Україні. В час трагедій на Сході на ній переважали тьмяні кольори і настрої. «Ця картина жива», - без тіні жартів каже муза художника.
[img data=def]22_08_2015_396328908/38907_10.jpg[/img]

Арам підтверджує: «Той, хто довго працює з полотнами, знає: картини мають тенденцію «дописати» те, чого бракує. Ти повертаєш її через три місяці до себе лицем і бачиш, що вона всередині себе собі ж щось і додала, щось закінчила з того, що ти не встиг. Бо в тебе на якомусь етапі око втомлюється і ти вже не бачиш. От картина й здатна те незавершене в цьому проміжку надолужити. Звісно, цей процес дещо довший, ніж у художника. А часом, буває, повертаєш, чітко бачиш, що вона довершила, і все одно додаєш ще два-три мазки. І вона їх “приймає” так ніби поблажливо, мов каже: «Ну добре вже, нехай». Розумію, що звучить казково, але так є».

Арам зізнається, що такі ж приблизно взаємини були і з полотном, на якому зображений герб. І те, що картину творив стоячи (а пише тільки так), часом забирало дуже багато сил. «Але чим більше віддаєш — тим більше вона тобі повертає, і це відкриває таке друге дихання, що ти твориш з подвоєною енергією», - каже художник і додає, що картини можуть скучати і ображатися, якщо надто довго не підходив, не розмовляв, не накладав нових кольорів. Тоді вона «мовчить» і між нею і творцем виникає стіна, яка не дасть з’явитися на полотні жодному мазку.
 [img data=def]22_08_2015_396328908/38907_12.jpg[/img]

А наразі герб України в ось такому виконанні Арам Манукян хоче втілити в мініатюрі, в старовинній грузинській техніці мінанкарі (перегородчаста емаль). І якщо реальна картина — це 70х50, то мідна пластинка, вкрита шаром срібла, передбачається завбільшки з долоню.

Мистецтво мінанкарі сягає VIII столітті, коли Грузія була провінцією Візантії. Друге дихання ця унікальна й мега-складна техніка отримала на початку 2000-х років. І Арам Манукян вміє створювати мінанкарі, хоч грузинські виші, маючи безліч напрямків декоративно-прикладного мистецтва, спеціалізованому цьому не вчать. Осягнути майстерність, яка потребує захмарного терпіння, художньої освіти, вміння працювати з температурами (а ще слід розуміти, як правильно викладати срібними нитками малюнок, який потім потрібно покривати численну кількість разів емаллю) можна лише в майстра, яких в Тбілісі не так багато. Та й не всі погоджуються на учнів. І попри те, два літні місяці, які Арам з дружиною провели в Грузії — він працював над ювелірними прикрасами, в яких, знову ж — українські мотиви. Персні та браслети привезли в подарунки друзям і... отримали шквал замовлень.