BLOG: Посіпаки для дітей та дорослих

^{Автор: Катерина Устимчук, журналіст}

До мультфільмів ставлюсь доволі таки скептично, рідко мене цей жанр дивує та вражає. На «Посіпак» пішла, бо коханий їх обожнює та й друзі вмовили, пообіцяли, що буде класно. І вони не помилились. Увага! Текст містить спойлери, тому вибичайте.

Перше, що мене здивувало, так це велика кількість дітей в залі. Це можна пояснити тим, що на мультфільм до кінотеатру прийшла вперше і не очікувала побачити саме таку аудиторію. Малеча сміялась після кожного кумедного моменту стрічки, а в тандемі з ними щирий грудний басистий сміх дарував і бородатий «мужчина» з десятого ряду.

З перших секунд зрозуміла, що буде весело, адже мелодію на заставці до фільму співали своїми кумедними голосами посіпаки, а цей нюанс позитивно налаштував на перегляд. Озвучка – сподобалась. Навіть впізнала голос Олени Кравець, потім виявилось, що це загальновідомий факт, але мене потішила думка про те, що я таки самостійно «почула» гумористку. Посіпаки говорили своєю «посіпачною» мовою, але впізнавались англійські, італійські та іспанські акценти.

За сюжетом посіпаки шукали собі господаря-злодія, без якого їхнє життя не має сенсу. Розпочали вони з кам’яного віку, а завершили свою подорож десь 60-тими роками ХХ століття. Посіпаки і будували єгипетські піраміди, і побували в рицарському Середньовіччі, і поїздили на кольорових машинках «хіпі». Врешті пошуки злого хазяїна привели посіпак до Орландо, де відбувався щорічний фестиваль злодіїв. Щось на подобі Comic Con-у для бандюків. Там то й почалось «м’ясо».

Загалом сюжет розвивається динамічно, дуже багато жартів та кумедних моментів. Страшенно сподобались задні плани, інколи вони були колоритнішими, ніж основний кадр. Цікавою задумкою є й те, що наприкінці мультика посіпаки таки зустріли маленького Грю. Тобто цей мультфільм – передісторія «Нікчемного я».

Одним словом, на «Посіпак» сходити раджу, переглянете мультик на одному подихові, та й настрій покращите.