Kingsman: таємна служба
Великобританія, 2015. Режисер: Меттью Вон

Був вечір важкого дня, хотілося подивитися щось не надто психологічне чи психоделічне; бажаним був звичайний екшн з веселими нотками. Власне, у переліку жанрів нашого фільму написано: «комедія». Так, там є комедійні нотки. Але небагато. А чого багато? Спробуємо розібратися.

Фільм схожий на доволі банальну шпигунську джеймсбондівську історію. Є таємна служба, яка допомагає тримати світ під контролем – власне, кінгсмени (нащадки кравців, а нині ті, хто щодня рятує світ). Є натяки на Тарантіно і його специфічні елементи маніякуватого режисера - чорний гумор і фірмовий треш. Щоправда, не дуже комфортно почуваєшся, коли людину на екрані розрізають навпіл чи відрубують їй руку – виникає питання – ну на біса?!! З іншого боку, помічниця головного злодія (герой Семюела Л. Джексона) на доволі цікавих… гм… замінниках ступнів ніг – це сприймається більш-менш, крім бойових сцен, коли вчергове думаєш: ну невже когось знову розріжуть чи щось у нього відріжуть?) У фільмах зразка «Пили» чи якоїсь «Техаської різні», чи навіть «Джанго» - щось таке плюс-мінус очікується, ну але не в такому. То як один із «мінусів» для мене.

Ще один «мінус»: не зовсім вдале закінчення. Перед нами розгортається доволі класний сюжет (до речі, є в ньому свої родзинки, але про це трохи згодом): пригоди, інтириги, неочікувані загибелі важливих героїв і в момент, коли справа доходить до порятунку світу, пафосно погоджуватися на…ем…секс у не дуже природний спосіб, то вже снобство якесь (ну попа гарна, окей, але то таке).

З «мінусами» все наче. Чималий «плюс» - сюжет. До речі, пригадується Стівен Кінг із його «Сотовим» («Cell» в оригіналі). Ідея сюжету нашого шпигунського фільму така: ви прекрасно знаєте, що таке мобільний звязок, справно користуєтесь ним, аж раптом вам пропонують безкоштовну сім-картку із безкінечною кількістю дзвінків, мегабайтів інтернету і т.д. Ви би взяли? Мабуть, так. Але є одне «але», як каже Майкл Щур. Натякну – є певна загроза глобального масштабу, яку я свідомо не описуватиму для уникнення відвертих спойлерів. До речі, вищезгаданий Кінг теж описав свої загрози і страхи щодо мобільного зв'язку, тому відомий письменник, якщо вірити світовим ЗМІ і сучасним легендам, ним і не користується.

Ще одним «плюсом» є порушене авторами фільму питання психологічного впливу технологій на людство в цілому і кожної людини. Тут уже пригадується Пелевін із його прекрасним «Поколінням G», воно ж «Покоління П», воно ж «Покоління ПЦ». Власне, остання назва може бути і певним лейтмотивом фільму, таким собі ненав'язливим екскурсом невтішними перспективами розвитку цифрових технологій.

Написав дуже в загальному, щоб не псувати враження від перегляду ні собі, ні тим, хто перегляд фільму собі ще планує. Хоча особисто я би більше його не дивився – для мене та жорстокість таки підіпсувала загальне враження. Мабуть, краще ще раз переглянути щось із класики старої доброї «бондіани».

Автор тексту: Артем Київський