У неділю ввечері у Луцькому районному будинку культури – не проштовхнутися. 27 січня тут аматорський театр-студія «ГаРмИдЕр» показав документальну виставу-дослідження «Кордон».

Багато хто з лучан розчаровано тупцював у холі – квитків не було, лише для тих, хто забронював напередодні. Тісненький зал районного будинку культури вже давно не вміщає усіх охочих.

«Кордон» створили на основі реальних подій: «гармидерівці» спеціально для цього проекту відвідали населені пункти по обидва боки україно-польського кордону, де спілкувалися із місцевими жителями.

Як зазначила перед виставою керівниця театру Руслана Порицька, для жителів тих сіл, які вони відвідали, кордон, фактично, – все.

«Ми не задавали їм конкретних тем, насамперед питали: «Чим є для вас кордон? Що він для вас означає?». І вони зазвичай не визначали кордон лише як межу перетину, а як поняття, як відчуття. І цю історію ми не просто граємо, ми її пережили, бо за нею стоять реальні долі реальних людей», - сказала вона.

Документалістика не передбачає редагування і відповідно чищення нецензурної лексики, тому вистава має позначку 16+.

1

Історії п’ятьох головних героїнь нерозривно пов’язані із кордоном, біля якого вони народилися і живуть, через який неодноразово проходили, скотчем примотуючи до тіла «сігарєти», і який вважають найбільш «намоленим» місцем, де варто поставити капличку.

Але в їхніх далогах мова йде не лише про кордон між Україною і Польщею, а й про кордони між нами, про кордони всередині нас...

Прикордонне волинське село. Вечір. П’ятеро жінок очікують тіло українця-заробітчанина, який наклав на себе руки в Польщі. Він отримав важку травму на виробництві, але, не маючи страховки і розуміючи, що його лікування вимагатиме величезних коштів, вирішує піти з життя просто в лікарні. Це реальна трагічна історія, яка сталася минулого року в Ольштині.

Героїні роздумують про складне життя і роботу за кордоном, про жахливе ставлення польських митників до українців, пригадують, як давали їм хабарі, як вмовляли не давати штрафів. Комусь довелося навіть потрапити у польську тюрму і отримати депортацію. Але в'язниця у Польщі виявилася не найгіршим місцем: там тричі годували, навіть давали «добавку» і постіль там чиста, а ось на роботі в пана – спали в на підлозі в корівнику…

А ще один пан пропонував українцям вирощувати «трускавкі» вдома, а він забиратиме врожай, бо і земля в нас родючіша. Але заробітчани відмовилися, бо, мовляв, у нас їх покрадуть, а то й потопчуть навмисне.

Але, кажуть, і в Польщі життя – не мед, бо і самі поляки виїжджають на роботи в інші країни.

«Наші їдуть в Польщу, поляки в Німеччину, а до нас, бл*ть, хто приїде??», – риторично запитує одна з героїнь.

Жінки розповідають про своє найсокровенніше, найболючіше, те що викликає в глядачів то сміх, то сором, то сльози. І від розуміння того, що історії ці – не вигадані, і що таких людей – сотні, тисячі, мільйони (як співається у відомій пісні «Бумбоксу»), по спині біжать мурашки... 

«Я не маю нічого проти тих, хто возить «сігарєти», я маю проти влади», - каже одна з героїнь, яка все ж відчуває себе чужою серед тих, для кого контрабанда – це звичний спосіб життя і заробітку, і, здається, здогадується, що кожен з них – це і є наша держава.

До слова, вистава творилася у співпраці із Генеральним Консульством Республіки Польщі в Луцьку. А 3 лютого у тому ж районному будинку культури теж за підтримки Консульства відбудеться ще один «гармидерівський» театральний проект – «Монодіалоги». Це компіляція вистав, поєднана з інтерактивом. Вхід вільний.

1

***

^{Передрук заборонений}