«50 відтінків сірого»: про Попелюшку і мухобійку

Ох вже і гаму наробили з тими «50 відтінками»!.. Істерія і ажіотаж затягували навіть тих, хто ще донедавна щасливо жив і горя не знав, а тепер почувався мало що неповноцінним – бо ж і книги, з якої знято фільм, не читав, і на кіно не збирається…

Воно часто трапляється, що коли очікування високі, а ажіотаж містить ознаки підступних планів маркетологів – тоді фільм розчаровує. Так було і цього разу. Мейнстримом останніх днів стала фраза «Ходив на «50 відтінків» - це повне фуфло».

Втім, мейнстрим мейнстримом, а власну думку скласти не завадить, правда? Я і подався в «Адреналін». І що я вам скажу? Фільм мені сподобався!

«Фуууу!» «Блін, ти чо – це ж повна туфта для малолєток!» «Ричук, ти б ще «Сутінки» похвалив!» - чую вас, чую… І скажу, що, купуючи картоплю фрі у фаст-фуді, не чекаю гамми неповторних смаків. А сідаючи у маршрутку, не вимагаю від воділи поставити 5-ту симфонію Бетховена.

Але про все по порядку.

Спочатку кілька слів про книгу – світовий бестселер, який за проданими тиражами обігнав навіть Гаррі Поттера. Секрет успіху творіння Еріки Л. Джеймс пояснюють просто: автор вперше заявила, що садомазохізм – це не фу-фу-збочення, а звичайне, земне і доступне. Мрієш, аби в ліжку тебе зв’язували і били? Ну і класно – це ж насолода! Хіба гріховно боятися шукати насолоди? Ні! То й не парся! – каже книга мільйонам жінок в усьому світі. І мільйони жінок зачитуються нею. Потім, щоправда, кажуть усім зніяковіло: «нічого у цій книжці особливого нема, але «чимось вона чіпляє» (фраза, побачена і почута мною у десятках відгуків абсолютно різних жінок).

З фільмом інша історія. Сюжет зняли майже слово в слово по книзі, тож другий раз «откровєнієм» для фанів він не став – не можна ж двічі втратити цноту. Та ще й зі садо-мазохістськими сценами якась фігня вийшла…

Люди, чого ви всі плюєтеся? Чекали на екрані тонн сексу, й у таких же подробицях, що і в книзі? Але кінематографічно описати усі нюанси усіх книжних збочено-романтичних спарювань – ніякого екранного часу і фантазій режисера з оператором не вистачить. Творці фільму мусили зважати на вимоги хронометражу і цензури. Тому й «знепорнографітили» сюжет, лишивши там одну наївну романтику. Як знежирюють молоко, лишаючи одну білу водичку з запахом цього напою...

Так і кіно стало типовою романтичною історією про Попелюшку. Тільки в гламурному антуражі 21 століття. Антуражу цього якраз – «вище даху». До прикладу, декорації дорогезних інтер’єрів і краєвидів з вікон хмарочосів. Інтернет-флірт. Нагнітання атмосфери пристрасті (мої дівчата-сусідки у кінотеатрі зніяковіло захіхікали ще у місці, де Крістіан повільно і впевнено вставляв… ключ у замок дверей своєї таємної кімнати). Приколи з юридичною угодою між домінантом і сабміссив… (До речі, про лінгвістичну складову: тепер я знаю не тільки що таке «сабміссив», а й що таке «фістинг»).

І ще про секс у фільмі. Інформую, аби ви були в курсі. Сцен – п’ять. Більшість – звичайні і такі, яких тонни в інших стрічках. Садо-мазохістська складова якась «прилизана» і нудна. Усі ці постукування мухобійкою і віником… Так і хочеться включити Станіславського: «нє вєрю!».

Коротше. Щоб не розчаровуватися у кіно – як мінімум забудьте про книгу. І не розраховуйте на бурхливий екранний секс. І не чекайте якогось психологізму чи драматизму. І не сподівайтеся на тонку гру акторів.

Що ж залишається? Підлітковий романтичний фільм. (Тільки не кажіть, що раз там секс, та ще й «такий» – то не для підлітків. Саме тому для них – в 21-у столітті ж живемо). Фільм без будь-яких підтекстів і філософії. Казка під пиво і попкорн. Нормальне кіно своєї категорії, якому не повезло в одному – бути знятому по світовому бестселеру. Хоча, чи справді не повезло – покажуть касові збори…

Юрій РИЧУК

P.S.
Якщо ви, не читаючи книгу і не бачачи фільм, знали значення слів «фістинг» і «сабміссив» - кіно точно не для вас ; - )