Текст і фото: Христина ГАЄВСЬКА
Традиційно на початку осені луцьке творче об’єднання «Гармидер» влаштувало у місті театральний фестиваль «Мандрівний вішак». Яскрава мистецька подія стартувала 13 вересня, відкривши фестивальну програму виставою «Там. Буде. Щастя» від київського театру-студії «11».
Подивитися постановку від столичних гостів прийшло чимало людей – у глядацькій залі, яку облаштували в приміщенні Музею Корсаків, був повний аншлаг.
Спектакль «Там. Буде. Щастя» режисерки Валерії Штефюк розкриває одвічну тему батьків і дітей через призму особливої історії – сповіді дорослої дівчини, яка наважилась зізнатись в тому, про що з дитинства не могла заговорити з жодною людиною. Вистава починається з монологу головної героїні, яка знайомить нас з епізодами зі свого дитинства, в центрі якого – складні стосунки з матір’ю, самотність та болісний дефіцит любові.
Акцентуючи увагу на акторській грі, творці вистави застосували лаконічне сценічне оформлення: ігровий простір обмежується лише невеликою ширмою, а реквізит представлений у вигляді декількох відер та великого хреста. Цікавим доповненням під час показу у Луцьку стали і експонати Музею Корсаків, які на півтори години ніби перетворилися на частину постановки.
Над виставою, прем’єра якої відбулася у квітні цього року, театр-студія «11» працювала близько чотирьох місяців. Одну з найскладніших ролей виконала Анастасія Шевченко, зігравши у постановці головну героїню.
«Вжитися у роль було нелегко, адже у моїй родині таких стосунків з матір’ю немає – вони навпаки дружні та теплі. Тож момент перевтілення був дуже важкий. Коли готувалася до ролі, брала приклади з інших сімей, переймала досвід різних людей», – розповідає актриса.
Анастасія потрапила на театральну сцену близько двох років тому. Довгий час займаючись танцями, дівчина змушена була залишити це заняття через травму. Проте зі сценічним мистецтвом розлучитися не змогла.
Якщо головна героїня та її мати задають драматичний тон виставі, то з появою на сцені інших виконавиць у спектакль вносяться нотки карикатурності та гротесковості. Чого вартий лише епізод, в якому група молодих акторок зображує сварливих бабусь-сусідок – типаж, який, мабуть, знайомий багатьом з нас.
Реакція луцького глядача на виставу «Там. Буде. Щастя» сформувалася неоднозначна – від байдужості до рефлексій та ностальгії.
«Мені вистава сподобалася, адже вона про «суворі 90-ті»: там і Backstreet Boys, і Бред Пітт, і пісня з мультфільму «Анастасія». Це все те, чим ми «хворіли», що ми слухали. Особливих розваг та інтернету тоді не було, а в класі навчалися одна-дві дівчинки, які вважалися крутими і ми намагалися бути на них схожими, – ділиться враженнями одна з «суб’єктивних суддів» фесту Юлія Степанова. – Це вистава, в якій багато хто з того покоління може впізнати себе. Ну і друга проблема – це проблема батьків і дітей, адже дійсно: «хто ж винен у всьому, як не батьки?»… А шукати причину в собі ніхто не хоче».
Якою була перша вистава цьогорічного «Мандрівного вішака» – дивіться на фото «Таблоїда Волині»:
