^{Текст: Оксана ФЕДОРУК}

^{Фото: Олеся САЄНКО}

У Луцьку виступила журналістка та блогерка, авторка відомого проекту «Рагу.лі» Тетяна Микитенко.

Лекцію «Один у полі воїн? Як альтернативний погляд на звичне відкриває нові можливості» вона прочитала під час West Media Forum, який відбувся у Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків.

Тетяна Микитенко відома як авторка проекту «Рагу.лі», а також є головною редакторкою онлайн-платформи «Ісландія», ведучою проектів «Школа корупції» та «Агенція Медійної Безпеки». До того ж працює в англійській редакції Всесвітньої служби Українського радіо і є співзасновницею онлайн-музею дитячих книжок «Читанка».

«Таблоїд Волині» записав головні тези виступу Тетяни:

***

У багатьох склалося враження, що проект «Рагу.лі» - про людей, які просто погано вдягаються. Але насправді дев’ять років проект був моєю реакцією на те, що на нашому медійному ринку контенту з негативною оцінкою майже не було. Були суцільно компліментарні таблоїди, які розповідали про цих людей (яких висміюють «Рагу.лі») як про еліту, як про тих, на кого треба рівнятися.

Тетяна Микитенко

І я зрозуміла, якщо не озвучити альтернативну точку зору, то ми в цьому і помремо. Бо вони занурили нас у цю реальність – що це норма, що це наша еліта. І ми повинні прагнути бути такими, як вони.

Я зрозуміла, що з цим треба щось робити, щось кардинально протилежне тому, що було на медійному ринку тоді. Їх хвалили, а я почала лаяти і, не побоюся цього слова, ху*сосити.

Я хотіла створити альтернативний майданчик, дати людям можливість озвучити альтернативну точку зору.

І зараз, через дев’ять років після того, як почалися «Рагу.лі», я розумію, що один у полі – дійсно воїн. Бо тоді це був єдиний ресурс, який відстоював альтернативну точку зору. Який критикував всю ту «нечисть», яка називала себе елітою.

Зараз я вже бачу, що цей формат стає дедалі популярніший. Медіазріз стає різноманітнішим: є проекти «Телебачення Торонто», «ШобШо» та інші. Всі ми були «одні у полі воїни».

Тому, друзі, навіть, якщо ви думаєте, що ваша точка зору якась непопулярна і ви хочете її озвучувати, але побоюєтеся, пам’ятайте про те, що потім це стане звичним явищем.

Мене часто запитували, чому я займаюся «Рагу.лями». Я довгий час відповідала, що це цікаво, що хочеться озвучити іншу точку зору. Але головну мотивацію я не могла знайти. І тільки нещодавно я зрозуміла, що головним рушійним поштовхом був біль. Мені боліло, від того, що деформацію у нашому суспільстві зробили нормою. І мені хотілося, щоб вона стала сприйматися іншими як деформація. Мені боліло, що в нас мало україномовного контенту. І я почала самотужки його створювати.

Багато хто починає свої блоги чи проекти із думкою, що я тут найрозумніший, а всі інші дурні – хай мене послухають. Це провальна ідея. Найрозумніші – ваші читачі. Не треба орієнтуватися на аудиторію, яка нижче, ніж ви, інтелектуально, орієнтуйтеся на ту аудиторію, яка вас буде вирощувати.

Я спілкуюся час від часу з тими, кого висміювала на «Рагу.лях». Зустрічалася з цими людьми віч-на-віч. Одного разу мене запросили на зустріч як консультанта. Я прийшла, бо в мене страху не було, тому що я озвучила свою точку зору. Ми поговорили, і критика допомогла людині зрости.

Проект «Рагу.лі» був би неможливим без тих людей, які надсилають мені матеріали. Щотижня я отримую 200-300 таких повідомлень.

Ресурс я не монетизую, тому що насправді є частиною проекту, який фінансується. 50% проекту належить мені як автору і 50% - моєму колезі Володимиру Петрову, який мені допомагає цей проект утримувати на плаву.

Було багато жартів, що мені платять за те, щоб когось показувати. Типу «Ой, Ви так часто ставите Камалію, напевне, вона платить Вам за це гроші» чи «Ой, Ви зняли чиюсь фотографію, напевне, заплатили за це». Ні, жодного такого моменту не було. А зняти фото я можу, коли людина це просить і адекватно пояснює чому.

Одного разу мені написала дівчина, що її фото висить на «Рагу.лях» уже три роки, а вона вже стала іншою людиною. І Google видає першим у пошуку цей сайт. Я кажу: «Могли б і раніше мені написати, я б зняла, це не проблема».

Завдання «Рагу.лів» – привернути увагу або змінити паттерн поведінки тих, про кого я пишу. Як тільки це змінюється – скоріш за все вони більше туди не потраплять.

Одного разу, десь вісім років тому, до мене дзвонила Ольга Фреймут. Проходив конкурс «Дитина-фотозірка», який був покликаний розкривати таланти дітей. І там була фотографія дочки Ольги Фреймут, розмальованої, з макіяжем. Я виклала це фото і написала: «Яким чином те, що 4-річну дитину нафарбували і поставили в кадр, розвиває її таланти?».

Минув рік. І тут мені дзвонить Оля Фреймут і говорить: «Ви рік тому нанесли травму моїй дитині, вона дуже сильно переживала». З одного боку я її розумію, але остання її репліка була такою: «Я віруюча людина, але Бог Вас покарає». І я от думаю, що ця фраза «Я віруюча людина, але Бог Вас покарає» – це квітесенція цього всього. Ця фраза навіть стала мемом.

***

Передрук без згоди "Таблоїда Волині" заборонений