100-річний ювілей відсвяткувала жителька села Маковичі Марія Антонівна Мельничук. Цей день жінка провела у теплому родинному колі, пише «Вісник».

 У віночок життя Марії Антонівни за століття вплетена величезна кількість різних подій. Помережилася доля червоними нитками радості, любові, приємних миттєвостей і чорними болю та смутку. На її вік випала Друга світова війна і голодне та важке повоєнне лихоліття, йдеться на сайті Турійської селищної ради. 

Дитинство Марії Мельничук пройшло у Польщі, в селі Мацошин Влодавського району Люблінського воєводства. Там вперше зовсім юною вийшла заміж за Івана, сестриного чоловіка (бо такі були звичаї). На плечі молодої дівчини лягли відразу материнські обов’язки за племінницею Надією, а ще потрібно було доглядати чималу господарку, бо мали і маєтки, і гектари землі в обробітку, і чимало усякої живності. А в 1940-х, у зв’язку з проведенням операції «Вісла», довелося усе залишити і з невеликими пожитками переселитися на Волинь. Самій, без чоловіка, який загинув від рук німців, з племінницею Надією, донькою Євгенією та меншим братом (батьки Антін та Оксенія також не пережили війну). Згадувати ті роки без сліз Марія Антонівна не могла, бо то були важкі роки розрухи, голоду і бідності. Поселили їх відразу у хліві, поруч з худобою, до якої переселенці тулилися, аби хоч трохи зігрітися. Та Марія Антонівна ніколи не цуралася праці, була прудкою і дуже хазяйновитою. Запримітив молодицю вдівець Харитон (його дружину вивезли у Німеччину й звідти вона не повернулася). Разом вони збудували дім на хуторі Щитники біля Макович та нажили ще четверо діток – сина Івана й донечок Софію, Надію та Катерину.  А в 1972-му знову святкували новосілля – перебралися в новозбудований дім у селі Маковичі, через примусове виселення із хуторів. Усе життя пропрацювала Марія Антонівна у місцевому колгоспі, спочатку трудилася у бригаді, а потім на свинофермі. Її натруджені руки не знали спокою, та й всидіти на місці вона не могла, навіть у свої 97, як та бджілка, порядкувала на городі. Звикла вона до праці на землі, яка радувала її своїми врожаями та приносила утіху господарському серцю.

А шостого липня до своєї берегині на столітній ювілей злетілися з різних куточків найдорожчі серцю люди, аби привітати та подякувати за тепло і турботу материнського серця. А Бог благословив Марію Антонівну не лише довголіттям, а й великою родиною – виростила вона п’ятьох дітей, має одинадцять онуків, дев’ятнадцять правнуків та шестеро праправнуків. Відійшли уже в інші світи рідні їй люди – чоловіки Іван і Харитон та донька Катерина. Але дерево роду Марії Мельничук розростається, й у день ювілею родина очікувала на приємну звістку – народження ще одного праправнука чи праправнучки.