Кажуть, після цього музею Луцьк уже ніколи не буде таким, як раніше. Родина бізнесменів Корсаків у стінах колишнього заводу шкіркартону облаштувала Музей сучасного українського мистецтва. 5 тис. кв. м унікальностей, понад 800 арт-об’єктів у 12 залах. Експресивні роботи Кумановського та Андієвської, скульптури Петрука та Архипенка, ранній Марчук серед картин «підпільної академії» Карла Звіринського – тільки дещиця…

Він існує трохи менше року. Однак коли у соцмережах випадкові та невипадкові гості після побаченого наввипередки пишуть, що подібного в Україні немає, то вони аж ніяк не перебільшують, пише Opinion.

Так, обласний центр Волині, туристичною візитівкою якого завше був старовинний Замок Любарта, отримав ще одну фішку – музей, який виріс із домашньої колекції луцьких бізнесменів, колишніх лікарів.

…«У мене саме 50 людей з Львівської академії мистецтв, мушу вділити увагу, почекайте, якщо не проти», – переймається Леся Корсак.

Поки чекаємо, є час на музейні мандри. А ходити тут можна годинами. Околиця Луцька. Місце, де колись гриміли промислові гіганти. 10 років тому територію колишнього заводу шкіркартону бізнесмен Віктор Корсак із Луцька раптом взявся перетворювати на розважальний центр. Так постав РЦ «Адреналін Сіті». То був перший подібний заклад в цьому місті. Потім пішли інші. І здавалолося б, на цьому історію переобладнання цього простору можна буде й закрити. Але менше року тому стався просто вибух у мистецькому житті Луцька: Корсаки відкрили величезний Музей сучасного українського мистецтва. Потужності старого заводу тепер навчають… рефлексувати і цінувати творчість.

Що це за родина? Віктор Корсак – голова правління групи компаній Volwest Group. Його батько, покійний Іван Корсак, – відомий на Волині журналіст, редактор газети, письменник і зачинатель сімейного бізнесу. Volwest Group – це мережа супермаркетів, виробництво продуктів харчування та море різного іншого. І раптом – музей!

1

Музей Корсаків – це понад 800 експонатів, більшість із яких у приватній власності його засновників

«УСЕ ПОЧАЛОСЯ З ТОГО, ЩО В ХАТІ НЕ ВМІЩАВСЯ КУМАНОВСЬКИЙ»

Її звуть душею цього проекту. Леся – дружина бізнесмена Віктора Корсака. Донедавна вона ще працювала у звичайній міській поліклініці. Водночас уже кілька років опікувалася галереєю мистецтв у їхньому розважальному центрі на околиці Луцька, а затим і цілим музеєм.

Каже, довго над назвою не мудрували. У ній кожне слово важливе. «Музей Корсаків», бо він справді виріс з ініціативи однієї родини. «Сучасного українського мистецтва», бо такого в Україні просто не було й немає.

Історія почалася з елементарного.

«Віктор дуже любив роботи луцького художника Миколи Кумановського. Рідні та друзі знали і часто йому їх дарували», – розповідає дружина бізнесмена.

А згодом до них приїхав товариш із Москви, який знається на мистецтві, побачив у кабінеті картину Кумановського і дуже схотів собі його мати. Так Корсаки пішли знайомитися із митцем. Той жив у Луцьку. Кілька років тому через хворобу передчасно відійшов у вічність.

1

Лесю Корсак називають «душею» музею

«Коли він почав нам показувати свої роботи, ми одразу купили картин вісім. Потім ще зо 20. Потім Микола став до нас телефонувати і пропонувати ще. Я вважаю, що його картини недооцінені. Хто розуміється на цих роботах, той знає. Ми їх купували з рук автора. Ці картини не інтер’єрні, не хатні, вони – музейні. Це складне для сприйняття мистецтво, на ньому не дуже помедитуєш, воно мучить. Але, звичайно, тоді під хатою Кумановського черга за ними не стояла. Потім він почав нам казати: «А в мене є ще графіка, яку я не збирався продавати і яку нікому не показував». Вже тоді він хворів і, напевне, як геніальна людина відчував, що коли продасть нам роботи, то вони лишаться в одних руках», – згадує Леся Корсак.

Так Корсаки стали власниками унікальної колекції Кумановського. Нині в них більше 300 його робіт. Усі вони просто зберігалися вдома. Одного дня стало зрозуміло, що це мають бачити інші. І Віктор запропонував у порожніх приміщеннях колишнього заводу виставити роботи луцького художника.

Після смерті митця рідні передали бізнесменам деякі його речі: наприклад, станок, на якому він друкував свою графіку, мольберт із останньою недописаною картиною… Усе це спершу склало основу експозиції в галереї, а з відкриттям музею наповнило дві зали. І Кумановський став його окрасою.

«Я СПОЧАТКУ ДУЖЕ ЗЛЯКАЛАСЯ ЙОГО ІДЕЇ ПРО МУЗЕЙ. МИ Ж ЛІКАРІ ЗА ОСВІТОЮ»

Цікаво, що і Віктор, і Леся Корсаки у минулому лікарі. Він у 90-х був перспективним хірургом Луцької міської лікарні. Вона – терапевткою місцевої поліклініки. Познайомилися у Тернопільському медуніверситеті. Згодом Віктор привіз дружину, яка сама із Дрогобича, до Луцька. Став кандидатом медичних наук. Молода сім’я мешкала разом із батьками у трикімнатній луцькій квартирі, усіх було дев’ять душ. Початок 90-х, коли лікарям не платять… – і Віктор ризикнув затіяти бізнес.

То вже добре знана волинська історія: про те, як Корсаки після буревію в одному з районів продали неліквідну деревину. Точніше: не продали, а виміняли її на картон. Потім картон виміняли на цукерки у львівської фабрики «Світоч». Перші гроші заробили, продаючи цукерки зі «Світоча». А далі хірург, у якого була зарплата 4 долари, мусив залишити медицину. Думав, на рік. Але не так склалося. Нині Віктор – доктор економічних наук, успішний менеджер, один із топових волинських бізнесменів.

А Леся Корсак зовсім нещодавно звільнилася із луцької поліклініки, де працювала у фізіотерапевтичному відділенні. Звільнилася, бо музею треба мотор.

«Ми захопилися мистецтвом, коли стали заробляти і багато подорожувати. Почали їздити в Європу і бувати в музеях. І це революція, коли ти бачиш, як там унікальними музеями ходять навіть малі діти, часом такі, що ще «дупля не ріжуть» у тому всьому. Але вони ходять попри дуже якісне мистецтво, вони в цьому ростуть. Я спочатку дуже злякалася його ідеї про музей. Ми ж лікарі за освітою. Він – хірург, я – терапевт. Але Віктор переконав, що ми зберемо команду однодумців, які нам порадять, як ліпше. І хоч ви кажете, що я – душа, я все ж таки вважаю, що то його заслуга. Він – бізнесмен. І він вміє приймати сміливі рішення», – запевняє Леся Корсак.

Згодом родина захопилася роботами іншого художника з Луцька, який має одеське походження, – Валентина Кирилкова. Йому вже за 80. Пилом у Кирилкова, в рулонах, на шафі та під шафою, припадали унікальні акварелі. Корсакам запропонували їх глянути. Глянули – і купили, бо «розуміли, що цей спадок треба рятувати». Нині роботи Кирилкова входять у постійну колекцію музею Корсаків.

Так, із Кумановського, Кирилкова та робіт кількох луцьких художників постала перша виставка. А потім ще і ще…

Правилом гарного тону «віпи», які приїздять до Луцька, тепер вважають прийти до музею Корсаків. А найбільше тішить, що сюди просто летить молодь. І нехай багато з них лише для того, щоб наповнити креативом свій інстаграм, вони, словами Лесі Корсак, «ходять попри дуже якісне мистецтво», тобто – ростуть.

«Політикам рятувати країну вдається туго. А весь той порятунок починається зсередини. Ми можемо себе Європою називати, скільки хочеш. Але ми в душі ще не європейці. Мусимо змінитися зсередини. І мені здається: якщо нація буде виховуватися на правильному мистецтві, то ми будемо змінюватися. Це як Мойсей водив народ 40 років у пустелі, щоб вмерли ті, хто в душі був рабом. Ти не перестрибнеш цей процес. Ти можеш його пришвидшити отакими кроками, як цей музей», – переконана жінка.

Квитки – до смішного дешеві. 30 грн дорослим, 15 – учням і студентам. Середа – безкоштовний день. Тут весь час людно. Також музей став гарною локацією для майстер-класів, соціальних акцій, навіть фотосесій до інтерв’ю.

«ВИ БАЧИТЕ ЦІ СТАРІ КОСИ, З ЯКИХ УЖЕ ЛІЗУТЬ ХРОБАКИ?»

Запитую в Лесі Корсак про її улюблені місця у сліпучо-білих стінах закладу. Вона найперше веде до того ж таки Кумановського.

«Ну, от гніздечко. В ньому пташка. Зверніть увагу, з чого воно. Воно – з ножів. Вона його зробила з того, що мала. Кумановського треба вміти читати. Це робота «На ножах». А це наша українська земля (підходить до іншої картини – прим. авт.): де не врізав, там – кров. А душі людей – то метелики. Он робота «Старі коси». Ви бачите ці старі коси, з яких уже лізуть хробаки? Мертві коси. Нема кому косити. Втрачене покоління… Слава Богу, що в Луцьку вважається престижним мати у себе Миколу Кумановського. Найбільше лучани люблять цикл «На водах», у багатьох вдома бачила роботи з цього циклу», – розповідає Леся.

Робота Миколи Кумановського «На ножах»

Каже, гордість Корсаків – скульптура Олександра Архипенка. Зараз багато його робіт у їхній приватній колекції. Є у музеї картини одного з найдорожчих художників сучасності Анатолія Криволапа. Є Тіберій Сільваші, Микола Кривенко…

«Це все нинішні легенди», – всміхається вона.

Львівська зала, київська, одна із найяскравіших – експозиція робіт одеської школи українського модернізму.

«Он Людмила Ястреб і її робота “Жінки, що біжать”, про яку ми дуже довго домовлялися з її чоловіком. Дружина його давно померла, але він досі важко розлучається з її творами. Мені дуже ця робота подобається. А ще: від серця відірвала картину Дмитра Стецька. Вона довго була у мене у вітальні. Я цю роботу, напевне, більше за всі інші люблю», – захоплено розповідає натхненниця музею, переходячи від однієї зали до іншої.

Буквально «вчора» у музеї Корсаків відгриміло відкриття гучного проекту «Герметичне коло Звіринського». У Луцьку показали роботи львівського митця Карла Звіринського та учнів його «підпільної академії», створені у 60-х роках. «В обіймах» СРСР викладач мистецької академії, якого переслідували за нешанобливе ставлення до соціалізму, зібрав підпільний гурток. Талановитих студентів він запрошував до своєї однокімнатної квартири не тільки на чай: саме там народжувалися картини, які не вписувалися в рамки соцреалізму, їхня творчість була таким собі ляпасом тоталітарній машині.

«У нас же люди росли на соціалізмі й бачили тільки веселих доярок, які йдуть із дойки з відрами. Щасливий народ любить свою партію… Якраз оцей проект «Герметичне коло Звіринського» показує, що все було не так. Це ж уперше. Шістдесятники не мали права виставлятися. Створити проект нам дуже допомогли Національний музей імені Андрея Шептицького, що у Львові, та Львівська національна галерея мистецтв імені Возницького. Багато робіт є тільки у тих музеях. Але їх настільки рідко десь показують, що й львів’яни їх не всі бачили. А тут вони зібрані в одному місці», – каже Леся Корсак.

Карло Звіринський неталановитих в учні не брав. Це 10 художників. Із живих нині – Іван Марчук, який приїжджав на відкриття проекту. В рамках цієї виставки у Луцьку показали його ранні роботи. Це зовсім інший Марчук, ніж той, до якого звикли. Приїжджав на відкриття і Петро Грицик, який живе у Нью-Йорку.

Кажуть, цей музей мусить змінити Луцьк. Він має навчити молодь ходити до таких закладів. У нього це виходить.

«Дай Бог, щоб чоловік заробляв гроші, щоби ми мали, як це утримувати, бо то немалі витрати. Це просто смішно, коли хтось думає, що мистецтво може бути прибутковим», – зауважує дружина Віктора Корсака.

Каже, найбільше, чого вони боялися, коли перетворювали завод на креативний простір, – що люди просто сюди не підуть. А ще: їм часто закидали, чому це все затіяли у Луцьку. Вони відповідали: хочуть навчити людей їздити до Луцька. Ба більше, у них є ідея зробити Луцьк містом трьох музеїв. Спільно з іншими закладами розробити унікальний маршрут: Музей волинської ікони з її дивовижними сакральними пам’ятками, Луцький художній музей, де зберігають колекцію картин із Олицького замку, яку збирали князі Радзивіли, і Музей сучасного українського мистецтва Корсаків, свіжий модерний подих.

Художник Юрій Коваль і його сміливий фотореалізм

Найінстаграмніші роботи у музеї Корсаків – це «Біг-Бен» і «Чорна перлина» Олега Сусленка, про жіноче і чоловіче начало. А також – величезна чорна стріла, що носом впирається у землю. Її дуже любить молодь. Робота Олекси Фурдіяки «Up done». Для автора то – злет і падіння після Майдану. Він вирізав і монтував її просто у цих стінах з величезних листків металу. В майбутньому Корсаки планують цю роботу поставити на вулиці, на вході до музею.

«Для нас ця стрілка вниз означає: музей Корсаків тут, відродження України починається тут. І це нормально, що є різне трактування, бо на те воно й сучасне мистецтво: бачити у кожній роботі щось своє, бачити і думати», – всміхається Леся Корсак.

Проект «Герметичне коло Звіринського» – про мистецький протест львівських художників 60-х

Робота скульптора Романа Петрука «Святий Лука». Скульптуру вилили напередодні відкриття проекту «Герметичне коло Звіринського» у Луцьку. Нині вона – окраса приватної колекції Корсаків

Леся Корсак: «Це просто смішно, коли хтось думає, що мистецтво може бути прибутковим»