^{Текст: Ніна КОЛЯДА}  

Проєкт «Унікальні» присвячений людям, які чимось відрізняються від інших. Але сьогодні героями будуть не лише волинянки, а також їх чотирилапі друзі. 

Наші героїні розповіли про те, як цінують і на скільки щасливі мати поряд маленького друга.

Лучанка Анна Трохимюк розповіла про свого чотирирічного улюбленця Кузю.

«У нашій сім‘ї песик з‘явився приблизно 4 роки назад. Мій дідусь знайшов його на вулиці зовсім маленьким і вирішив забрати додому. Йому вже 4 роки і звати його Кузя, ім‘я також придумав дідусь», — розповідає Анна.

«Його особливістю я можу назвати те, що він ніколи не буде спокійно сидіти біля тебе, він завжди буде пригати, гратись навіть, якщо на нього накричати, він не зверне на це уваги, і далі буде божеволіти. Спогадів з ним є доволі багато, і я навіть не можу виділити найулюбленіший, тому що все, що пов‘язане з ним є найкращим і незабутнім».

Наступна наша героїня Софія Леськів поділилась спогадами одразу про двох своїх улюбленців.

«Нашій Асі всього 3 роки. Її додому привезли батьки, які гостювали у родичів, в яких собака напередодні народила щенят. Як пізніше розказала мама, вони з татом вирішили забрати її як тільки побачили. Коли я вперше взяла на руки це маленьке, трохи боязливе, створіннячко, то сама не стримала сліз. Від щастя. Ну така вже була вона мила і хороша», – ділиться емоційними спогадами Софія.

«Насправді її характер проявився не зразу. Трохи вперта, хитра, але розумна: коли хоче щось зробити, то обов'язково це вчудить. Але за це ми любимо її тільки більше. Її улюбленими смаколиками є аж ніяк не м'ясо. Вона дуже любить гризти морквинку або ягідки. То ж якщо будете мати можливість познайомитись, для більш міцної дружби не забудьте взяти для неї ці гостинці», — попереджає героїня.

«В червні 2021 року Асюня подарувала нам міні копію себе. Песик відрізняється від мами напевно тільки своєю зовнішністю. Але такий ж непосидючий і веселий маленький сонячний промінчик. Його звати Боба і зараз він щасливо проводить своє життя разом з мамою.» У Вікторії Кириченко уже дорослий Йоркшир-тер'єр.

«Собака у мене з’явився під час війни, ми забрали його з притулку. На цей час йому 7 років, та його звати Маріо. Він особливий своєю м’якою сріблястою шерстю і незвичними великими очима», — розповідає Вікторія.

Також Вікторія розповіла про улюблений щоденний момент «Мій улюблений спогад з Маріо — це те, як кожного ранку, він будить мене, і ми йдемо гуляти».

Олена Трохимюк розповіла нам про німецьку вівчарку, який в їхній сім’ї з’явилась ще цуценям.

«Мого чотирилапого улюбленця звуть Барт. Йому цього літа виповниться 8 років. Перед його появою у нашій сім‘ї у нас уже пару років був пес, тому купувати іншого в планах не було. Але…Чоловікові на роботі запропонували цуценя німецької вівчарки. Отже, не думаючи, він поїхав і вибрав цуценя. Коли я його побачила, то була здивована, бо воно зовсім не було схоже на вівчарку. Таке маленьке, товстеньке, як ведмежа. Але, коли він ріс, то все більше ставав великим красенем — вівчаркою. Спостерігаючи за ним, ми вирішили, що такого великого собаку потрібно навчити, щоб він вмів виконувати команди господаря. Тому, чоловік здав нашого красеня на навчання до кінолога. Протягом 2 місяців чоловік їздив, щоб тренуватись з Бартом. Коли навчання закінчились і чоловік приїхав і показав, як наш пес виконує команди, я була шокована, який він став дисциплінований і дорослий», — пригадує Олена.

«Поки Барт навчався, йому збудували вольєр, в якому він знаходиться протягом дня, а в нічний час він охороняє територію, де проживає наша сім‘я. Отже, вже 8 років наша сім‘я має прекрасного друга та охоронця», — розповідає жінка.

Поліна Стефурак також розповіла про свого собаку породи Йоркшир-тер'єр. Але й не дивно, що ці маленькі собаки подобаються багатьом.

«Наш улюбленець з’явився в моїй сім’ї досить випадково, принаймні, для мене, адже його для себе придбала моя мама. Тому, коли мама, розмовляючи зі мною телефоном, сказала: «включи камеру, я тобі дещо покажу», а там був її новий пес — я була вкрай здивована, бо не очікувала побачити в цей момент собаку — нашого нового члена сім’ї. Забрала його моя мама в нашу сім’ю досить вже дорослим, адже йому було десь пів року, а зараз Алі (так його звуть) вже роки 4 живе в нашій сім’ї та вважається її повноцінним членом», — розповідає Поліна.

«Алі ми вважаємо дуже особливим не тому, що це наш пес, і ми його дуже любимо, а через те, що він дуже схожий на нашого тата, і тому, ми жартуємо завжди, що це його найменший син, якого він десь «нагуляв». Також, варто зауважити, що наш йоркширський тер'єр впевнений, що насправді він німецька вівчарка та що його повинні боятися усі навколо нього, проте, коли в нас нові гості, то він одразу ховається за маму та згадує, якої породи він насправді є. Ще він, певно, вважає себе дизайнером, адже прострочив мамине улюблене шкіряне взуття та ремінь тата, в чому була задумка автора ми напевно ніколи не дізнаємося, тому що робити це його ніхто не просив», — ділиться героїня. «Ми маємо безліч спогадів з ним, наприклад, похід до перукарні, який для нього вважається повним покаранням раз на декілька місяців, де він завжди робить такий вираз своєї мордочки, ніби ось-ось він розплачеться, але після цього нелегкого процесу ми завжди йдемо гуляти в парк та тішимо його новими смаколиками й іграшками»