Успішно!
У Луцьку Олена Пшенична презентувала свій дебютний роман «Там, де заходить сонце».
Фото: Людмила Герасимюк
У Луцьку Олена Пшенична презентувала свій дебютний роман «Там, де заходить сонце».
Зустріч з авторкою відбулась 20 квітня, у просторі «Мистецький», що розміщений у Волинській обласній науковій бібліотеці імені Олени Пчілки. Організувала подію команда проєкту «Фронтера» у стратегічному партнерстві з платформою «Алгоритм дій». Усі кошти, які зібрали під час заходу, організатори передадуть у волонтерський штаб АНГАР.
До слова, письменниця зі свого боку теж вирішила долучитися до благодійного збору – свій гонорар та кошти від продажу книг на цьому заході теж передала волонтерам. Загалом вдалося зібрати 5,5 тисяч гривень.
Послухати та поспілкуватися з письменницею-початківицею прийшло чимало лучан. Модерувала зустрічі Анна Єкименко-Поліщук.
Авторка зізналась, що в Луцьк приїхала вперше.
«Для мене це особливо трепетно, бо окрім вас, я ще й знайомлюсь з містом. Для мене це дуже зворушливий момент», — звернулась до присутніх Олена.
Книга «Там, де заходить сонце» розповідає про старість та життя у пансіонах для людей літнього віку. Олена Пшенична жартома каже, що перша успішна книга письменника має бути про свою кохану бабусю, а вона вирішила написати про багато бабусь і дідусів, але не своїх. Хоча, за словами авторки, книга присвячена її рідній бабусі, яку вона мило називає голубкою.
«Мені було дуже лячно писати про літніх людей. Це велика відповідальність — недовідчути, що може відчувати людина, життя якої поволі рухається до заходу. Як людина відчуває навіть страх смерті. Я дуже багато говорила зі своєю бабусею, якій майже 85, про відчуття», – поділилась письменниця.
Авторка каже, що літні люди надзвичайно цікаві як персонажі. Це люди з величезним досвідом. Щобільше, як казала бабуся Олени Пшеничної, «старість — це коли вже не треба ні перед ким випендрюватись».
Письменниця багато думала над тим, що ж таке старість, коли вона приходить та що вона робить із життям людини.
«Я собі ставила питання: чому ось так відбувається, що ми живемо-живемо молоді і потім настає момент, коли суспільство перестає вважати нас молодими і з людей повних життя, ми переважно стаємо тінями людей. Ми можемо зустрічати літніх людей лише в чергах в банку, поліклініці тощо. Куди зникає життя? І я зрозуміла, що в нас ця тема старості вона дуже табуйована. Таке враження, що якщо ми про неї не будемо говорити, то вона не настане», — розповіла Олена.
Авторка детально дослідила тему будинків для літніх людей в Україні, а також у Франції. Вона зауважила, що їй дуже хотілося показати різницю сприйняття суспільством такого місця і старості загалом. Тож у книзі можна дізнатись і про український, і про французький будинки для літніх людей.
За її словами, французи поважного віку свідомо обирають життя у будинках для літніх людей. Їхні ж дорослі діти приїздять на відвідини, запрошують у ресторан і знову привозять їх у це місце, де вони живуть під постійним наглядом та з відповідними умовами.
В Україні ж все — інакше. Діти приїздять спочатку частіше, а потім їхні приїзди стають все рідшими. Письменниця каже, що може якоюсь мірою назвати себе адвокаткою таких місць, адже відвідавши їх, вона побачила достатньо хороші умови та гарне ставлення. І у житті, особливо під час війни, буває так, що опинитися у будинку для літніх людей — це єдиний вихід.
«Ми по-різному ставимось до таких місць, навіть якщо взяти лексику, ми кажемо: здали. Як ніби ми забираємо ось цю суб’єктність».
Під час зустрічі письменниця назвала свої топ-5 українських книг, які вона радила б прочитати кожному:
Також Олена Пшенична поділилася з присутніми, що є мамою дитини з аутизмом. Тож окрім письменництва, вона є й ведучою подкасту Літера А, у якому спілкується із фахівцями, дорослими людьми з аутизмом, батьками та близькими дітей з розладом спектра аутизму підіймає цю тему на загал, аби зробити голоси цих дітей гучнішими та почутими.
Наприкінці зустрічі лучани могли придбати книгу авторки з автографом, зробити спільні фото та ближче поспілкуватися із письменницею.
