Столяру Валентину з села Боровне – 48. Десять років тому чоловік знайшов себе у новому захопленні – виготовленні музичних інструментів. Про талановитого волинянина розповідає «Полісся». 

Свого часу закінчив Львівський технікум зв’язку, служив на флоті (працював у радіорубці). Через сімейні обставини повернувся додому і шукав способів самореалізації на селі. Так, певний час «крутив» музику в клубі, а потім почав грати на весіллях. Поступово освоїв нотну грамоту, придбав необхідну апаратуру. Мимоволі відчув у собі сили до творчості – почав писати тексти і через трохи – музику. Написав близько 30 пісень і, хоча закинув цю справу років 8 тому, досі дороблює аранжування. Для улюбленої справи не жаліє ні часу, ні засобів. Свідченням цього є описана нами вище кімната-студія. Хоча з вигляду – це справжня музична (або ж мистецька) школа. Погодьтеся, не в кожному домі знайдеться більше одного музичного інструмента, годі й говорити про спеціальну літературу та технічні засоби. Валентин усвідомлює це, тому радо допомагає сільським дітям у розвитку їхніх музичних здібностей: вчить гри на інструментах, записує пісні тощо. Чоловік щиро вірить: молоде покоління потрібно підштовхувати до розвитку власних талантів, підтримувати, допомагати.

У майстра гітар – свої секрети

Валентин столярує здавна – перейняв знання від свого батька. Однак з плином часу звичні двері і меблі стали йому нецікавими. Так, все більше захоплюючись мистецтвом, загорівся бажанням зробити музичний інструмент: досягнути не тільки ідеальної форми, але й звуку. Спонукало до цього і прагнення створити повноцінну студію. Адже для того, аби придбати якісну гітару, треба вкласти немалі кошти. Натомість аранжування, зроблене за допомогою комп’ютера, ніколи не дорівняється до музичної обробки, в якій прописані «живі» інструменти. Тож уже впродовж 10 років Валентин виготовляє гітари – суто для себе. Каже, це те ж саме, що писати пісні: склеюєш кожну частину, наче фразу, слово. А як зазвучить – отримуєш насолоду! Однак цьому передує ретельна підготовка.

Так, на формування звуку впливає все. Наприклад, чим довше дерево лежить – тим «вдячніші» ноти, ясен дає призвук, а ялина – для високих частот. Важливо також, як ти граєш: медіатором чи просто пальцями. Валентин не тільки поділився з нами цими секретами, але й більш детально описав процес роботи. Так, спочатку необхідно знайти дерево певної густини і витримки. Найкраще для виготовлення інструментів годяться клен, ялина та явір. На гітару можна ще брати тополю, або ж червоне дерево. Опісля матеріал потрібно просушити і обробити. Підбір текстури – один з найважливіших етапів: вигини традиційно вирізають стамескою, а потім шліфують, оптимальна товщина елементів корпусу – 2-3 міліметри. Водночас Валентин уже має на цей випадок свої технологічні секрети. Далі необхідно загнути і закріпити складові основи виробу, вирізати гриф і накладку (зазвичай з чорного дерева або дуба). На закінчення – зварити клей, підготувати лак і довести справу до кінця. Валентин принагідно зазначає, що інструменти лакують залежно від уподобань майстра. Гітари – здебільшого двічі, скрипки – не менше 3 разів (дехто дає навіть до 12 шарів лаку, за потреби – знімає шари або навпаки долаковує). Багато залежить і від дози інгредієнтів покриття: неправильно підібране поєднання – інше звучання.

Самостійно «пройшов» підручники для консерваторії

– Щоб стати майстром, потрібно зробити 7–12 виробів. От у гітарах я уже можу назвати себе ним, адже знаю що й до чого. А щодо скрипок – тільки вчуся. Доки всі «учнівські» етапи не пройдеш, не помучишся ночами у роздумах що і як, не переробиш кілька разів, не пропустиш процес через свою душу – нічого не досягнеш. Я розпочинав з акустичних гітар. Наосліп. Першу перероблював 4 рази, допоки досягнув бажаного звуку. Хоча не знав навіть як ноти налаштовувати! Довго вникав у нюанси, але все вдалося. Загалом за цей час самостійно «пройшов» підручники для консерваторії. Кілька разів. З інструментом – як з новою мовою: більше знаєш – легше грати, – розповідає Валентин.

До слова, майстер-столяр уже має в своєму «арсеналі» кілька різних гітар. Пояснює: акустичні, з металевими струнами, більш жорсткі, натомість класичні – з капроновими – значно мелодійніші, ідеальні під людський голос і настрій. А от бас-гітара є важливим елементом більшості сучасних музичних жанрів.

Крім цього, майстер працює над виготовленням другої скрипки і планує реставрувати ще одну, куплену раніше, удосконалює вокал, вправляється на баяні, акордеоні та піаніно. Поза музикою столярує і знімає відео природи, вивчає екологію. Каже, спеціально не проводив до оселі інтернет, аби мати час на книжки і мистецтво. Інколи читає серед ночі, годинку – в обідню пору і обов‘язково у свята. Захоплено відгукується про Івана Франка, Ірвіна Ялома та книги з психотерапії. Останні, схоже, надихають шукати новий підхід у живописі. Але це вже інша історія.

Іванна ВЕЛИЧКО, село Боровне.