Директорка луцької школи №19 Анжела Масиник поділилася спогадами про те, як пережила перший день повномасштабного російського вторгнення. 

Допис вона опублікувала на своїй фейсбук-сторінці. 

«Місяць тому я проснулася о 4 годині ранку від незрозумілої тривоги...Вже за звичкою потягнулася до телефону. Гортала стрічку новин. 
Увагу привернуло відео з виступом російського диктатора. Спецоперація. Серце тьохнуло і обірвалося! Так це ж війна! 
Мені  хотілося кричати, голосити, ридати! Щоб мене почули в небі і на землі! Лихо, лихо на нашій землі! 
Згадалася бабця, її спогади про другу світову. Почала писати і дзвонити рідним, друзям, колегам! 
Війна, люди, війна! О пів на шосту пролунали вибухи, за кілька хвилин знову! Я металася по квартирі і не знала, що робити, що хапати і як вдягнутися... такою безпорадною я не була ні разу у своєму житті! 
Сліз не було. Я зацементувалася. Проклинала путіна. Вийшла на балкон. Люди зносили валізи, сумки, речі, машини одна за одною швидко від‘їзджали з парковки. Я взяла документи і пішла на роботу. Бо я не знала, куди ще мені йти, а машини я не маю. На роботі зібралося кілька працівників. Разом нам було легше. Але очікування обплутало нас, як павутина. Телефони не випускали з рук, читали, читали, читали.
Набрали води. Про їжу ніхто навіть не згадав! Не могла їсти тиждень, викликАв відразу навіть запах їжі. 
Дзвонили один одному. Сім‘я, родичі, друзі, колеги. Зрозуміла, що війна фільтрує людей навколо. Люда, Лариса, Вікторія, Наталя пропонували переїхати до них, ночувати з ними, бо ж одній у квартирі з кицькою небезпечно. Вдячна їм за підтримку і людяність! Це люди, з якими ворог не страшний! А інші згадали про моє існування через три тижні... що ж, тут без слів. 
Невідворотність і злість, лють на ворога! Вони є до цього часу. Вірилося, що це все ненадовго, максимум дві неділі! Бо ж ми сильні, ми на своїй землі, ми переможемо!
Сьогодні місяць незламності, героїзму і подвигу ЗСУ та мирних жителів. 
Так, ми – нація! Тут прикопана наша пуповина, яка дає нам силу генофонду, силу роду!
Я нікуди не поїхала. Хоч мені дуже страшно. Кожен щось робить для перемоги, вона обов‘язково буде! 
Любімо свою Україну, боронімо її всіма силами, то є наша земля, наша сила, наше Світло!
Далі буде...Вже не так, як до 24-го. Але буде.
Вірмо у Бога, він милостивий і поможе нам. 
Слава Україні!», – написала директорка.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: «ХОЧЕМО ПРОКИНУТИСЯ ВІД ЦЬОГО СТРАШНОГО СНУ», – ВОЛИНСЬКА МАУНТИБАЙКЕРКА ПРО МІСЯЦЬ ВІЙНИ