2021 рік міг би стати початком 75 року життя видатного українського письменника та журналіста Івана Корсака. На жаль, доля розпорядилася інакше – 7 грудня чотири роки тому не стало знакової постаті на ниві української літератури, громадського життя, меценатства та журналістики.

Усі, хто знав Івана Корсака, згадують його з неймовірною теплотою, повагою та захопленням. Цей чоловік залишив слід у багатьох душах, змінив на краще багато доль. За життя він зумів багато зробити для України й нащадків, та міг би зробити іще більше. Запал та енергійність Івана Корсака вражали кожного. Тому багатьом із його товаришів досі важко говорити про нього у минулому часі.

Видання Район.in.ua зібрало декілька яскравих спогадів про Івана Корсака від його колег, учнів та друзів. Усі щиро захоплюються персоною видатного волинянина та українця. Також товариші письменника відзначають той неоціненний вклад, який нині робить родина Корсаків задля формування та збереження національної пам’яті про Івана Корсака.

Народний депутат першого скликання Верховної Ради, член Національної спілки письменників України Андрій Бондарчук пригадує, що познайомився з Іваном Корсаком, коли працював кореспондентом газети «Правда України» у Волинській і Рівненській областях.

«Під час одного з відряджень потрапив до Каменя-Каширського, де й познайомився з Іваном Феодосійовичем. Він тоді був редактором місцевої газети», – пригадує Андрій Бондарчук.

З Іваном Корсаком одразу склалися приятельські стосунки, адже він був людиною, з якою хотілося товаришувати. Дружбу підтримували протягом багатьох років, часто зустрічалися на різних заходах, на конференціях Спілки журналістів. 

Андрій Бондарчук відзначає той період, коли Іван Корсак був головним редактором міської газети «Народна трибуна» та займав активну позицію у відстоюванні незалежності України. 

«Це була єдина газета, яка консолідувала демократичні сили у боротьбі за незалежність України», – безапеляційно каже Андрій Бондарчук.

Він відзначає, що Іван Корсак запам’ятався людиною з великої літери, патріотом, талановитим письменником та щедрим меценатом.

«Він завжди підтримував. Я збирав кошти на перевидання унікальної книги Данила Братковського «Світ, по частинах розглянутий». Тоді я першим вніс гроші, а другою людиною, яка підтримала фінансово, був Іван Корсак. Також він допоміг грошима, коли відновлювали поховання братчиків, крипту під Хрестовоздвиженською церквою у Луцьку. Часто звертався до Івана Корсака як до голови комісії з культури з приводу багатьох питань. Загалом, стосунки у нас завжди були дуже хорошими. Шкода, що пішов від нас так рано», – журиться Андрій Бондарчук.

Іван Корсак на презентації. Фото з архіву Жанни Куяви

Журналістка та письменниця Клава Корецька дуже яскраво запам’ятала перше враження від знайомства з Іваном Корсаком. Воно відбулося із його затвердженням на посаду редактора «Народної трибуни». 

«Я була тоді депутаткою Луцької міської ради. Пригадую промову Івана Корсака на сесії як кандидата на посаду редактора газети. Той виступ був кардинально інший, він дуже відрізнявся від виступів інших кандидатів. У ньому було бачення на перспективу і європейський напрямок. Він вразив тоді своїм розумом та інтелектом. Це було щось зовсім інше – не хуторянське, не містечкове, а кардинально нове явище», – зі щирим захопленням пригадує Клава Корецька.

Згодом вони стала колегами, разом працювали у «Народній трибуні».

«Іван Корсак запам’ятався людиною дуже цікавою. Він був оригінальний у всьому, навіть у ставленні до колективу. До нього можна було підійти з будь-яким питанням, йому будь-що можна було сказати», – розповідає колега. 

Пригадує, що Іван Корсак легко знаходив спільну мову з усіма.

«Іноді до мене на роботу в «Народну трибуну» приходила донька-школярка. Вона часом могла забігти до нього у кабінет, могла «на ти» до нього звернутися, а він був дуже простим у спілкуванні й завжди усе розумів, прихильно ставився. Ще він завжди наводив дуже цікаві приклади й з життя, і з літератури», – каже Клава Корецька.

Жінка захоплюється працелюбством та енергійністю Івана Корсака.

«А який він був енергійним! Ця енергія била фонтаном! І так було до останніх днів його життя. Про Івана Феодосійовича залишилися найсвітліші та найтепліші спогади», – ділиться письменниця.

1990 рік. Фото з нагоди освячення редакції на вулиці Винниченка у Луцьку. Фото з архіву Клави Корецької

Заслужена працівниця культури України, директорка Волинської державної обласної універсальної наукової бібліотеки імені Олени Пчілки Людмила Стасюк також дуже цінує знайомство та товариські стосунки з Іваном Корсаком.

«Якщо не помиляюся, то нас познайомив колега Івана Корсака Віктор Вербич», – пригадує Людмила Стасюк. 

Вона зазначає, що Іван Корсак запам’ятався дуже порядною людиною, патріотом Волині. Також жінка відзначає той період, коли Іван Феоосійович був очільником демократичної газети «Народна трибуна» та у 90-х роках зібрав навколо себе обдарованих журналістів. Пригадує його сучасність та чутливість до нового.

«Він ніколи не був архаїчним, був дуже сучасною людиною, чутливим до нового. Очолювана Корсаком газета «Сім’я і Дім» стала першою газетою на Волині, яка виходила у комп’ютерному наборі», – пригадує жінка.

Сторінки книги видавництва «Ярославів Вал» «Живий Іван Корсак»

Журналістка та письменниця Оксана Головій – землячка Івана Корсака. Вона пригадує, як про Івана Феодосійовича відгукувалась її бабуся.

«Хату його батьків дуже добре було видно з нашого двору. Бабуся якось показувала: «Бачиш он ту малу хатку? Там виростав великий чоловік». Утім познайомилися ми, коли прийшла в редакцію «СіДу» на співбесіду. Боялася страшенно. Але щойно переступила поріг його кабінету й він глянув на мене добрими блакитними очима, страхи кудись поділися. «Ласкаво просимо в команду, пані Оксанко». Відтоді тільки так мене й називав», – згадує Оксана Головій.

Новорічний корпоратив. Фото з архіву Оксани Головій

Вона запам'ятала Івана Корсака мудрим, терпеливим і добрим Учителем. Неймовірно талановитим володарем слова. Геніальним редактором. 

«Ніхто не вмів так, як він, «шліфонути» твій текст, аби він став «струнким». І ніхто не вмів так насварити, що навіть і думки не було ображатися. А його вимоги щодо трьох варіантів заголовку до матеріалу тепер, думаю, вдячно згадую не тільки я, а й колеги. Він вмів підтримати. І вмів надихнути. Коли, бувало, опускалися руки, закликав до себе в кабінет і казав: «Знаю, що ти зможеш. Ану збирай себе докупи – і вперед. Я підстрахую. Не залишу серед льоду». І не залишав. Доки сам міг», – трепетно пригадує колега.

На День народження до Івана Корсака. Фото з архіву Оксани Головій

Каже, теплих спогадів про Івана Феодосійовича є чимало. 

«Один з таких – коли він наполіг на тому, що пора мені видавати книжку. Покликав на розмову. Вдав із себе суворого, але не витримав і заусміхався. «Пані Оксанко, будь-яке добре сказане слово має бути прибите великим цвяхом до стіни історії. Молодість – велика перевага. То час діяти, а не боятися. Все у вас вийде. Я поряд». І вийшло. Бо за руку тримав Учитель, якого завше називатиму своїм хрещеним батьком у професії», – зізнається журналістка.

Новорічний корпоратив. Фото з архіву Оксани Головій

Новорічний корпоратив. Фото з архіву Оксани Головій

Новорічний корпоратив. Фото з архіву Оксани Головій

Кандидат історичних наук, професор кафедри історії України та археології Волинського національного університету імені Лесі Українки Микола Кучерепа також познайомився з Іваном Корсаком за часів його редакторства газети «Народна трибуна».

Зізнається, що запам’ятав його дуже інтелігентною людиною та одночасно бойовою. Каже, завжди вмів відстоювати себе та свою думку.

«Іван Корсак іноді звертався до мене як до історика. Я до нього звертався як до депутата Волинської обласної ради. Він допомагав мені у багатьох питаннях. Долучався до фінансування Наукового центру історичних студій Волині. Іван Корсак був членом Просвіти, тож разом брали участь у різних просвітянських заходах», – пригадує Микола Кучерепа.

Саме товариство «Просвіта» двічі висувало Івана Корсака на здобуття Шевченківської премії. У 2017 році до першого конкурсного туру в номінації «Література, публіцистика, журналістика» допустили його книги «Борозна у чужому полі», «Вибух у пустелі», «На розстанях долі».

«Двічі подавали Івана Корсака на Шевченківську премію. Першого разу не пройшов, а другого разу вже мав усі шанси отримати нагороду та, на жаль, завадила смерть», – журиться Микола Кучерепа.

Він відзначає значний вклад письменника у літературну спадщину незалежної України.

«Пам’ятаю нашу розмову, коли Іван Феодосійович розповів, що не хоче більше бути редактором газети «Сім’я і Дім», а натомість більше часу прагне присвятити написанню історичних романів. Мабуть, завдяки цьому рішенню він устиг ще дуже активно попрацювати та видати кілька романів», – каже історик.

70-річчя Івана Корсака. Фото з архіву Миколи Кучерепи

Заслужена вчителька України, рецензентка книги «З кореня дужого», яка побачила світ по смерті письменника, Леся Ковальчук пригадує, що перше позитивне враження про Івана Корсака склала, навіть не знаючи його особисто.

«Наше знайомство з Іваном Феодосійовичем спочатку було заочним, коли він був редактором «Радянського Полісся», Камінь-Каширської районної газети. Я тоді працювала у районі вчителькою й звернула увагу на те, що орієнтир газети дуже посвіжішав, наповнення стало значно багатшим», – пригадує Леся Ковальчук.

Згодом жінка поміняла місце проживання, тож очне знайомство з Іваном Корсаком відбулося, коли він вже працював у газеті «Народна трибуна». 

«Пам’ятаю, що цю газету вважали на Волині фронтовою газетою Народного Руху України. Під цим знаком наше знайомство й продовжилося, коли я стала дописувати у газету», – каже Леся Ковальчук.

Іван Корсак. Фото з архіву Жанни Куяви

Іван Корсак запам’ятався їй людиною високої внутрішньої організації. Він умів виважено, дипломатично і мудро спілкуватися на різні теми, навіть гострі. Освітянка запам’ятала письменника дуже добрим та працелюбним.

«Він дуже багато працював і багато встигав. Часом підвозив мене додому своєю машиною. Цей простий спомин досі гріє душу. Тоді мала щастя слухати його роздуми. Захоплювала його працездатність, відданість творчості, патріотизм. Іван Корсак був людиною, яка не лукавить», – зізнається Леся Ковальчук.

Іван Корсак на презентації. Фото з архіву Жанни Куяви

Журналістка та письменниця Жанна Куява вперше зустрілася з Іваном Корсаком, коли прийшла на співбесіду в газету «Сім’я і Дім».

«Він сидів навпроти. Іван Феодосійович Корсак. Солідний і серйозний. Його кабінет видався мені чимось величним, бо меблі у ньому були нові й красиві, а ще повсюди стояли книжки. Я боялася. Дуже-дуже. Чим могла запевнити такого відомого волинського журналіста й письменника, що гідна працювати у його колективі, що не підведу, що впораюся з редакційними завданнями?.. Хіба – своєю щирістю. Бо правдиво казала, що люблю журналістику, що люблю розмовляти з людьми, що хочу навчитися писати так, як «сідівці», – пригадує своє хвилювання Жанна Куява.

Іван Корсак та Жанна Куява. Фото з архіву Жанни Куяви

Каже, саме завдяки тому, що мудрий і досвідчений Іван Феодосійович запримітив у ній якусь іскру й надав можливість спробувати попрацювати у його газеті, сталося те, що тепер і її називають українською письменницею. 

«Завжди й при кожній нагоді я дякуватиму цій людині за віру в мене, за щоденне терпеливе вчительство, за такий потрібний на початках контроль і за таку омріяну путівку в письменницьке життя», – зізнається жінка.

І додає, що за дев’ять років роботи у «Сім’ї і Домі» чимало героїв її статей стали згодом персонажами романів. Жанна Куява відчувала підтримку наставника й з переїздом до Києва.

«Віра в мене Івана Феодосійовича не полишала й додавала сил», – каже письменниця.

Автограф-сесія. Фото з архіву Жанни Куяви

У 2018 році у видавництві «Ярославів Вал» вийшла книга спогадів про видатного письменника та журналіста «Живий Іван Корсак».

«Це видання – квітка шани відомому романістові Івану Корсаку. Пам'ять про людину, яка покинула цей світ, поки живі, несуть рідні, друзі й колеги, та довше й надійніше – зроблене й залишене нею нащадкам, людству. 

Справжній масштаб особистості вимірюється не порожнечею після втрати, а набутком її добрих справ, яким активно користується суспільство. Як світло згаслої зірки опромінює ще не одне покоління сущих, так і яскрава особистість журналіста, громадського діяча, знаного письменника Івана Феодосійовича Корсака залишатиметься поміж нами», – йдеться в анотації до видання, яке, без сумніву, має бути у бібліотеці кожного свідомого волинянина та українця.

Автограф-сесія. Фото з архіву Жанни Куяви

Автограф-сесія. Фото з архіву Жанни Куяви

Довідково: Корсак Іван Феодосійович народився 15 вересня 1946 року у селищі Заболоття Ратнівського району.

15 років працював головним редактором районної газети «Радянське Полісся» у Камені-Каширському. Згодом п’ять років редагував міську газету «Народна трибуна» в Луцьку.

У 1996 році створив газету «Сім'я і Дім», згодом – радіо «СІД-ФМ». Очолював свій медіахолдинг до 2014 року.

2011-2014 роки – член Ради Національної спілки письменників України, член редколегії газети «Літературна Україна».

У 2017 році кандидатуру Івана Феодосійовича Всеукраїнське товариство «Просвіта» імені Тараса Шевченка висунуло на здобуття Шевченківської премії.

До першого конкурсного туру в номінації «Література, публіцистика, журналістика» допустили його книги «Борозна у чужому полі», «Вибух у пустелі», «На розстанях долі».

Твори письменника перекладені білоруською, польською, литовською, російською, англійською і турецькою мовами. 

Він є володарем численних нагород та премій. Заслужений журналіст України, Почесний громадянин міст Луцьк і Камінь-Каширський.

Іван Корсак стояв біля витоків відомої нині компанії VolWest Group, у якій був членом ради директорів.