«Першої ноти таки я навчила», – вчителька композитора В’ячеслава Хурсенка

02 Червня 2019

Світлі спогади про В’ячеслава Хурсенка досі зберігає викладачка із класу віолончелі Луцької дитячої музичної школи №1 імені Фридерика Шопена. Тетяна Здоровцова.

1 червня, виповнилося 53 роки від дня народження самобутнього українського співака, композитора, музиканта й поета В’ячеслава Хурсенка. Пише ІА «Волинські новини» з посиланням на статтю Світлани Зозулі на сторінках газети «Волинські новини».

Тетяна Здоровцова 15 років пропрацювала в музичній школі заввідділу струнних інструментів. Загалом же вона прийшла на роботу в цей навчальний заклад 1973-го, після закінчення музичного училища в Луцьку.

За цей час жінка виховала чимало талановитих музикантів, але особливі спомини у неї сьогодні про В’ячеслава Хурсенка, який разом із нею робив перші кроки в музиці.

«Славко прийшов до мене у 1975-му. На вступних іспитах одразу було видно, що ця дитина – талановита, артистична. З ним не мала складнощів, бо був старанним учнем. Очі в нього завжди горіли. До слова, він мене знав як Тетяну Сіволовську, за прізвищем мого колишнього чоловіка. Зі Славком пропрацювала півроку, а потім, після народження сина, на такий же термін пішла в декрет. У цей час його навчала моя викладачка Ірина Буріна. А в другому класі він знову був у мене. На цьому фото (чорно-білому, – авт.) Славко – у третьому класі, грає п’єсу Римського-Корсакова «Мазурка» на звітному концерті школи. У четвертому класі він теж брав участь у звіті, але вже як соліст хору», – пригадує Тетяна Федорівна.

Вона каже, що досить болісно сприйняла рішення матері В’ячеслава та його вітчима перевести хлопця в музичну школу №2, яка була поряд із їхньою новою домівкою на вулиці Декабристів. Для молодої викладачки це була справжня трагедія, адже в неї забрали обдарованого учня, до якого за чотири роки занять встигла прикипіти душею.

«В’ячеслав, очевидно, теж переймався, що зі мною так вчинили, завжди передавав мені вітання через колег. Якось зізнався одній спільній знайомій, що якби його не забрали тоді від мене, то не полишив би віолончель і здобував би далі вищу освіту. У музичній школі № 2 він більше грав на гітарі. Але першої ноти таки я навчила», – констатувала Тетяна Здоровцова.

Також вчителька пригадала останню зустріч зі своїм учнем.

«У цьому сенсі не дивуюся, що у піснях В’ячеслава – багато щемливих нот. Коли слухаю його «Соколят», то в мене на очах сльози. Ще стільки він міг би написати... Наживо чула його в Луцьку лише раз, а вже згодом прийшла на перший концерт його пам’яті. Востаннє ми бачилися на «Варшавці» за півроку до його смерті. Він сказав: «О-о-о, добрий день, Тетяно Федорівно! Я вже старий, лисий, а ви все яка була, така і є». Знала, що він вже тоді хворів. Поговорили з ним трохи про життя», – з нотками суму пригадала героїня публікації.

До слова, мало хто сьогодні знає про перший вагомий внесок жінки у становлення В’ячеслава Хурсенка як музиканта. Добре, що її учениця й послідовниця на викладацькій ниві Тетяна Тітяєва закарбувала цей факт у своїй бакалаврській роботі «Віолончельна освіта Волині в контексті професійного музичного мистецтва краю (1945-2011)».

Авторка ж цих рядків вдячна за знайомство з наставницею автора безсмертних «Соколят» і «99 хітів – зі ста пісень» викладачкам Луцької дитячої музичної школи №3 Тамарі Івановій та Олені Мельничук.

1

Читати ще

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter