Незрячій лучанці Валентині Мазурик, яка зв'язала для атовців понад 1000 пар рукавиць, вручили у День волонтера нагороду «За гідність та патріотизм».

Нагороду привезли волонтери руху «Меценати для солдата», повідомив у Facebook один із його засновників Руслан Теліпський.

Валентина Михайлівна Мазурик не бачить і починає чути після 10-літньої глухоти, проте жодні перепони не спиняють – пані Валентина мужньо тримає свій волонтерський фронт у допомозі українським бійцям.

1

Про тактильні рукавички пані Валентини знає ледь не вся Україна. Жінка спочатку поставила за мету забезпечити теплими зручними виробами бодай роту, потім їй вдалось обігріти цілий батальйон, а тепер лік відправлених для захисників на Схід рукавичок сягнув вже понад 1000 пар! Вона туди ще й патріотичні листівочки вкладає, текст для яких диктувала сама. Коли хлопцям сказали, хто в’язав їм ті рукавиці, то багато хто з мужніх героїв розчулився до сліз...

1

Майже кожен день пані Валентина невпинно в’яже, заплітаючи в кожен вузлик свою маленьку молитву, віру і надію на Перемогу. А почала з того, що розпустила власноруч в’язане покривало. Не бачачи і не чуючи, жінка сама розробила технологію в’язання. Адже такої одежини ніде не купиш.

Спочатку Валентина Михайлівна втратила зір, а потім і слух. Її чоловік Петро (теж незрячий і без однієї руки) – незмінний помічник і контакт з зовнішнім світом, він зустрічається з доброчинцями, спілкується по телефону, сортує нитки та трави. Варто також зазначити, що їхній син – Павло Скшетуський пройшов весь Майдан і в зоні АТО захищав нас від російських окупантів майже 4 роки!

1

«Ця родина – справді приклад для наслідування для кожного з нас! Їхня сила духу, невтомність, жертовність, їхні здібності (п.Валентина ще й створює патріотичні вірші) – велика мотивація не зупинятись! Щоб і ви не зневірились і якщо тяжко – подивіться відео нарізки з попередніх наших візитів і послухайте її вірш. Тому підіймаймось з колін, перестаємо скиглити як нам погано живеться і скрізь оточує зрада! У нас є очі та слух – тому цінуймо цей дар! Інша справа, чи чуємо ми про потреби таких людей як родина Мазуриків, чи бачимо ми поряд із своїм самолюбством та егоїзмом потреби наших сусідів. І чи не забуваємо, що боротьба триває на всіх фронтах, і у наших головах також…

Ми завжди з великою радістю спілкуємось з пані Валентиною, а тут нас очікувала ще й подвійна радість – на вуcі у неї блимає, як прикраса, апарат для слуху. А це означає, що вона нас особисто почула (раніше чоловік їй натискав пальцем на долоні, витискаючи шрифтом Брайля літери, і лише тоді наша героїня розповіді розуміла, про що мова). Місяць тому їй вдалось відновити частково слух завдяки небайдужим доброзичливцям, котрі зібрали кошти на слуховий апарат – і вона знову вчиться по-новому чути людей…», – пише Руслан Теліпський.

3

2

2

2