«Наші розбиті вокзали та наші розбиті дороги мали б нас поєднувати», – Сергій Жадан у Луцьку. ВІДЕО

06 Серпня 2020

Команда Міжнародного літературного фестивалю «Фронтера» представила на своєму ютуб-каналі нове відео із серії розмов письменників про важливих персоналій, теми, місця Луцька й Волині.

Цього разу письменники з Луганщини Сергій Жадан та Любов Якимчук поділилися думками про кордони, фронти та фронтири на фоні луцьких вокзалів.

Так, перша розмова про волинського поета Костя Шишка відбувалася між письменником Павлом Коробчуком та актором Дмитром Безвербним.

Днями на ютуб-каналі проєкту з’явилося друге відео, яке знімали у Луцьку. Два письменники зі сходу – Сергій Жадан та Любов Якимчук – згадують дитинство, свій досвід перших подорожей та обговорюють війну й кордони на Донбасі. Зйомки відбувалися на вокзалі обласного центру, а також біля колишньої залізниці.

«Місто в наших розмовах постає як ще один учасник. Можливо, й лучани по-новому його побачать та відкриють нові місця», – зазначають організатори.

«Вокзали об'єднують країну, вони дуже подібні у всіх містах, бачили мільйон історій і прощань, зазвичай, там починалося наше дитяче знайомство із широким світом. Для письменників з Луганщини Сергія Жадана і Любові Якимчук тема вокзалів особливо близька, вже кілька років вони не можуть купити квиток, щоб побачити луганське літо, провідати рідні місця. Їхні спогади розділені фронтиром і фронтом», – пояснює вибір локацій одна з авторок проєкту Анна Луцюк.

Сергій Жадан у відео зауважує, що раніше війни велися не за міста, а, власне, за вокзали. Адже кому потрібен був населений пункт без нормального сполучення. Любов Якимчук поділилася спогадом з дитинства, адже з її містечка фактично можна було доїхати лише у Москву. Вони з однолітками навіть перші гроші заробили на залізниці, продаючи абрикоси.

До слова, має свою історію й старий вокзал, який знаходиться у «промисловій зоні», й про який мало знають навіть місцеві. З цієї залізниці колись їхали потяги до Сибіру. Часто вони стояли по кілька діб, а в закритих вагонах – люди. Місцеві тишком, аби не побачила охорона, бігали до станції уночі й перекидали їжу, аби хоч якось допомогти.

Колись у приміщенні вокзалу хотіли створити музей, однак ідею не підтримали. Тож зараз це закинута будівля з графіті, де часом збирається молодь.

«Місто зі зміщеним вокзалом – це як людина після якоїсь складної операції», – поділився своїми думками Сергій Жадан.

Натомість зараз по всій Україні відчувається «самотність» вокзалів.

«Ще півроку тому не можна було уявити, що нас закриють в межах країни. Зараз кордон – це не якась метафора чи образ, а тебе реально не пускають», – міркує письменник.

Згадували митці й про початок війни, коли кордони з'являтися там, де раніше їх не було. У відео багато йдеться про поняття «свій-чужий», адже тут йдеться не лише про ворога. Навіть в Україні люди сприймали один одного доволі вороже, особливо під час початку війни.

Натомість Любов Якимчук, родина якої стала вимушеними переселенцями, зауважила, що таким людям ще складніше, адже, фактично, вони стали чужими й на своїй землі, яку покинули, й на тій, куди переїхали.

Насамкінець письменники зауважили, що в цій країні все ж більше того, що мало б об'єднувати. Сергій Жадан зауважив, що саме:

«Наші розбиті вокзали та наші розбиті дороги мали б нас поєднувати».

Подробиці – у відео:

1

Читати ще

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter