Успішно!

Behealthy

На Волині досі стоїть радянський пам’ятник із червоною зіркою

На батьківщині УПА досі стоїть пам’ятник на честь радянської влади.

На батьківщині УПА досі стоїть пам’ятник на честь радянської влади. Село Рівне майже на самому кордоні з Польщею. За кілька кілометрів — автомобільний пункт пропуску у Європу. Але тут наближеність до неї не відчувається. Складається враження, що радянське минуле звідси так і не вивітрилося, пише Високий Замок.

У центрі села — пам’ятна стела на місці спаленої польськими шові­ністами у липні 1943-го церкви. А поруч, за металевою, пофарбованою у патріотичні жовто-сині кольори, заго­рожею — занедбаний обеліск із вицвіли­ми вінками.

Спорудив його у 1967 році скульптор Герман Ліпмано­вич Кронгауз, колишній де­кан Львівського інституту прикладного і декоративного мистецтва, який згодом пе­ребрався до Ізраїлю. Звер­тає на себе увагу радянська символіка: п’ятикутна зірка на вершині пілона й заідеоло­гізований напис: «Збудовано на честь 50-річчя Радянскої влади» (м'який знак пропу­щено). На таблиці біля підніж­жя обеліска ще один штамп комуністичної пропаганди: «За роки Великої Вітчизня­ної війни від рук фашистських окупантів та українських і польських буржуазних націо­налістів загинуло…».

Декомунізація, прописа­на українським законодав­ством, сюди не дійшла. Міс­цевим жителям не ріже вухо словосполучення «буржуазний націоналіст». Хоча тут вшановують героїв Майда­ну, учасників російсько-укра­їнської війни, під час держав­них свят також приносять квіти до обеліска радянській владі. І це відбувається у краї, де у 40-х роках минулого сто­ліття зародився визвольний рух проти «совітів». Це про ту­тешніх партизанів легендар­на повстанська пісня:

«Там десь далеко на Во­лині

Створилась армія УПА,

Щоби воскресла Україна

І завітала свобода…"

— Історія тут наче завмер­ла, — спересердя каже нам один із поважних жителів Рівного, показуючи на цей, радше партійний, а не вій­ськовий обеліск.

«Ніхто із жителів Рівного за 29 років Незалежності ні у пресі, ні у своїх зверненнях до органів місцевого самоврядування не порушував питання про долю пам’ятника у центрі села. Вони цим не переймалися, значить, усе їх влаштовувало. Щоправда, депутати ро­били запит щодо будівництва окремого меморіалу борцям за волю України…

Як новообраний голова громади, як випускник історичного факультету, вважаю, що у цьому питанні маємо керуватися законодавством, зокрема законами про декомуніза­цію. Звернемося по консультацію в Український інститут національної пам’яті, до дер­жавних органів, які займаються охороною культурної спадщини. Будемо діяти відповід­но до закону. Але невідповідність йому, яку помітили журналісти у Рівному, — очевидна.

Погоджуюся з тими, хто пропонує на цьому, вже позбавленому ідеологічних стерео­типів пам’ятнику, зробити об’єднувальний, християнського змісту напис. На зразок та­кого: «Вічна пам’ять односельцям, які загинули у вирі Другої світової війни». На Любомльщині багато людей загинуло, воюючи у лавах УПА.

Перші загони україн­ських партизанів почали з’являтися у березні 1943-го. А останній бій упівців (він відбув­ся якраз на теренах нашої Рівненської ОТГ) був листопаді 1951 року. На території Рів­ненської громади встановлено три пам’ятні (щоправда, скромні) знаки, пов’язані з УПА. Є символічна могила партизанки Наталки Хасевич, племінниці знаменитого художни­ка-графіка УПА. Ще один знак — про загиблого воїна УПА.

На іншому пам’ятному хресті є згадка про останній бій упівців із енкаведистами у листопаді 1951-го. У нашому райо­ні свої меморіали на цвинтарях впорядкували громадяни Польщі, щороку приїжджають сюди поминати близьких співвітчизників. Нам би повчитися у них такої пам’яті…», – зазначає Юрій Фініковський, новообраний голова Рівненської сільської територіальної громади (пра­цював також директором Любомльського краєзнавчого музею).

 

Додати новий коментар