На батьківщині УПА досі стоїть пам’ятник на честь радянської влади. Село Рівне майже на самому кордоні з Польщею. За кілька кілометрів — автомобільний пункт пропуску у Європу. Але тут наближеність до неї не відчувається. Складається враження, що радянське минуле звідси так і не вивітрилося, пише Високий Замок.

У центрі села — пам’ятна стела на місці спаленої польськими шові­ністами у липні 1943-го церкви. А поруч, за металевою, пофарбованою у патріотичні жовто-сині кольори, заго­рожею — занедбаний обеліск із вицвіли­ми вінками.

Спорудив його у 1967 році скульптор Герман Ліпмано­вич Кронгауз, колишній де­кан Львівського інституту прикладного і декоративного мистецтва, який згодом пе­ребрався до Ізраїлю. Звер­тає на себе увагу радянська символіка: п’ятикутна зірка на вершині пілона й заідеоло­гізований напис: «Збудовано на честь 50-річчя Радянскої влади» (м'який знак пропу­щено). На таблиці біля підніж­жя обеліска ще один штамп комуністичної пропаганди: «За роки Великої Вітчизня­ної війни від рук фашистських окупантів та українських і польських буржуазних націо­налістів загинуло…».

Декомунізація, прописа­на українським законодав­ством, сюди не дійшла. Міс­цевим жителям не ріже вухо словосполучення «буржуазний націоналіст». Хоча тут вшановують героїв Майда­ну, учасників російсько-укра­їнської війни, під час держав­них свят також приносять квіти до обеліска радянській владі. І це відбувається у краї, де у 40-х роках минулого сто­ліття зародився визвольний рух проти «совітів». Це про ту­тешніх партизанів легендар­на повстанська пісня:

«Там десь далеко на Во­лині

Створилась армія УПА,

Щоби воскресла Україна

І завітала свобода…"

— Історія тут наче завмер­ла, — спересердя каже нам один із поважних жителів Рівного, показуючи на цей, радше партійний, а не вій­ськовий обеліск.

«Ніхто із жителів Рівного за 29 років Незалежності ні у пресі, ні у своїх зверненнях до органів місцевого самоврядування не порушував питання про долю пам’ятника у центрі села. Вони цим не переймалися, значить, усе їх влаштовувало. Щоправда, депутати ро­били запит щодо будівництва окремого меморіалу борцям за волю України…

Як новообраний голова громади, як випускник історичного факультету, вважаю, що у цьому питанні маємо керуватися законодавством, зокрема законами про декомуніза­цію. Звернемося по консультацію в Український інститут національної пам’яті, до дер­жавних органів, які займаються охороною культурної спадщини. Будемо діяти відповід­но до закону. Але невідповідність йому, яку помітили журналісти у Рівному, — очевидна.

Погоджуюся з тими, хто пропонує на цьому, вже позбавленому ідеологічних стерео­типів пам’ятнику, зробити об’єднувальний, християнського змісту напис. На зразок та­кого: «Вічна пам’ять односельцям, які загинули у вирі Другої світової війни». На Любомльщині багато людей загинуло, воюючи у лавах УПА.

Перші загони україн­ських партизанів почали з’являтися у березні 1943-го. А останній бій упівців (він відбув­ся якраз на теренах нашої Рівненської ОТГ) був листопаді 1951 року. На території Рів­ненської громади встановлено три пам’ятні (щоправда, скромні) знаки, пов’язані з УПА. Є символічна могила партизанки Наталки Хасевич, племінниці знаменитого художни­ка-графіка УПА. Ще один знак — про загиблого воїна УПА.

На іншому пам’ятному хресті є згадка про останній бій упівців із енкаведистами у листопаді 1951-го. У нашому райо­ні свої меморіали на цвинтарях впорядкували громадяни Польщі, щороку приїжджають сюди поминати близьких співвітчизників. Нам би повчитися у них такої пам’яті…», – зазначає Юрій Фініковський, новообраний голова Рівненської сільської територіальної громади (пра­цював також директором Любомльського краєзнавчого музею).