Головний сержант Володимир Балюк з волинського села Сереховичі загинув у 25 років на півдні України під час бою із силами противника, які значно переважали у кількості. Боєць 80-ї окремої десантно-штурмової бригади знищив дві ворожі бойові машини десанту та чимало живої сили армії рф.

Історію захисника розповідають «Факти».

«Мій син був надзвичайно світлою людиною. Дивлюсь на дитячі фото, а на них така щира усмішка, з нею він і пішов із життя, — розповіла „ФАКТАМ“ мама загиблого Людмила Балюк. — Володимир закінчив дев'ять класів ліцею у Сереховичах, продовжив навчання у правознавчому ліцеї у Луцьку. Після того вступив до політехнічного університету, провчився там два роки… Паралельно із цим кожного року Володимир пробував вступати до Академії прикордонних військ, де навчався старший брат, але спроби були марними. Син марив військовою службою ще із восьмого класу. Важко сказати, що саме вплинуло на цей вибір. Можливо, тато, який мисливець, постійно розповідав синам про зброю. Я як мама була проти служби, бо тоді починалась АТО. Але Володимир не послухав і обіцяв, що берегтиме себе. Тож, залишивши навчання у „політеху“, син у 2016 році підписав контракт із 80-ю окремою десантно-штурмовою бригадою ЗСУ. Як пояснив нам, більше чекати не міг, бо хотів бути корисним державі та побратимам. Взагалі про службу Володимир мало розповідав. Мовляв, все чудово, а справжні чоловіки ніколи не жаліються на труднощі. Тому у нашого Вови все було добре. Після смерті ми дізнались про нього набагато більше, ніж за життя».

Спочатку Володимир Балюк ніс службу у Пісках поблизу Донецького аеропорту, де постійно були обстріли зі сторони ворога.

«Увімкнеш новини — і здається, що серце зупиниться. Володимир просив просто вірити у нього й молитись, що ми й робили. Після того син тримав оборону на луганському напрямку. Паралельно під час служби в АТО вступив до одного із університетів Львова та здобув спеціальність «кіберпезпека». Ми не раз казали сину, що із дипломом про вищу освіту він може рухатись далі й будувати кар’єру офіцера. Та Володимир заперечував, що посада головного сержанта десантно-штурмової роти для нього більш важлива. Побратими називали сина «Балу», такий позивний він отримав через схожість із прізвищем.

Він постійно представляв бригаду на змаганнях серед військових — завжди вигравав призові місця у змаганнях з практичної стрільби, бігу та кросфіту. Планував продовжувати та розвивати свою військову кар’єру, тому, як тільки мав вільну хвилину, читав фантастику, філософські книги, про психологію людини, а улюблені фрази звідти публікував у себе в соцмережі. Син вдосконалював свій професійний рівень військового завдяки курсам за стандартами НАТО. Я досі не можу зрозуміти, як такий професійний боєць, який вижив у пеклі, загинув у тому останньою бою внаслідок осколкових поранень…"

Після повномасштабного вторгнення боєць ніс службу на півдні України.

«Про це я дізналась зовсім випадково, — каже мама. - Вова написав повідомлення у фейсбуці, що на Херсонщині багато поранених, допоможіть, хто може, вивезти їх, дуже небезпечно». Так і зрозуміла, що син там. Маючи чималий досвід та професіоналізм, він завжди йшов першим та гідно давав відсіч ворогу".

«Того дня наш підрозділ, у складі якого Володимир командував штурмовою групою, вів наступальні дії, — розповів побратим Балюка з позивним «Одін». - Десантники мали закріпитися в одному з населених пунктів на півдні України. Проте противник, щоб зірвати наш наступ, кинув танки, бронетехніку та чимало живої сили. Зав’язався важкий, жорсткий та потужний бій. Несподівано на правому фланзі з’явилася ворожа бойова машина десанту, яка йшла прямо на наші бойові позиції. Володимир помітив бойову машину та відразу «підсмажив» її з «Джавеліну». За кілька хвилин з’явилася ще одна БМД противника. Володимир миттєво схопив до рук NLAW та підбив другу «Беху». Вона теж запалала. Бій продовжувався. Контратака окупантів захлинулася. Рашисти почали відступати, прикриваючи свій відхід вогнем з усього наявного озброєння. Саме в цей момент Володимир отримав смертельне осколкове поранення… Загалом під час того бою штурмова група, якою командував сержант Володимир Балюк, знищила 4 БМД та багато окупантів, а інші підрозділи 80-ї окремої десантно-штурмової бригади спалили 5 російських танків та ліквідували кілька десятків живої сили росіян.

Володя був надійним, спокійним та виваженим, чесним і справедливим чоловіком. Не було таких питань, які б він не зміг вирішити. У нього завжди все виходило: у службі, спорті та інших справах. «Балу» завжди брав призові місця у змаганнях з практичної стрільбі та кросфіту. Планував продовжувати та розвивати свою військову кар'єру… Знаєте, мені досі не віриться, що Володі з нами нема. Я чомусь думаю, що Володя все одно десь тут, поруч, просто ми його не бачимо. І вже з неба він буде допомагати нам далі знищувати ворога та гнати його з нашої рідної землі".

Поховали Володимира Балюка у рідному селі. У нього залишились батьки, брат-прикордонник та кохана дівчина… За виявлену мужність та стримування збройної агресії воїну з позивним «Балу» надали звання «Герой України» посмертно…

«Володимир Балюк ще у школі з-поміж усіх сильно вирізнявся, мав внутрішній стержень, — додає «ФАКТАМ» вчителька загиблого та директорка місцевої школи Євдокія Романюк. — Знав, чого хоче у житті, не чекав, коли хтось щось підкаже… Родина цього бійця настільки патріотична, що якби третина таких були в Україні, ми б точно досить швидко здолали ворога! Там і батько пішов добровольцем, брат — прикордонник, мати займається волонтерством, спілкується з бійцями, бо готова кожного обігріти своєю турботою. І коли кажуть, що це проста сільська сім'я, я не згодна. Не всі так налаштовані.