Успішно!
Спікерами заходу були журналісти та редактори видання Район.Херсон.
30 вересня національна мережа гіперлокальних медіа «Район.in.ua» організувала нетворкінг «Волинь та Херсонщина». До зустрічі в музейному просторі «Окольний замок» запросили внутрішньо переміщених осіб з Херсонської області. Спікерами заходу були журналісти та редактори видання Район.Херсон.
«Містком об’єднання» двох регіонів стало обговорення історичних та воєнних тем, спогади учасників заходу про Херсон. Серед гостей була працівниця з Каховської ГЕС, яка мріє відновити роботу гідроелектростанції, фармацевти з Херсону, яких росіяни прогнали з їх аптеки. Викладач з університету пан Володимир, який вісім з половиною місяців прожив в окупації, передає Район.Херсон.
«В аптеках було пусто, а черги такі великі, що я ніколи не вистоював їх до кінця… Коли почалися мітинги, військові в людей практично не стріляли. А вже коли це довірили російським гвардіям, то в хід пішли й сльозогінні гази й постріли... Транспорт в місті не ходив, інтернет не працював. Води не було, тому власник міського кафе дозволив брати воду з його колодязя. Часто коли ходив на ринок, то бачив цих "мордоворотів". Стоїть така маса з бронежилету, тільки очі бачиш через прорізи маски. Стоїть він, дивиться на тебе і ти на нього дивишся й проходиш повз…», – розповів про життя в окупованому Херсоні гість заходу Володимир.
Весь колектив обласної лікарні вивезли з міста в Олешки. Тому коли його зять, під час зашивання вікон, впав з веранди на драбину, спеціалісти не змогли йому допомогти. Чоловік зламав хребет та сім ребер, й помер через відсутність медичної допомоги.
Керівниця Херсонської мережі видання «Район.in.ua»видання «Район.Херсон» Євгенія Вірлич знає про важливість розуміння історії не з чуток. Ще ученицею вона мала змогу познайомитися з кількома вчителями історії. Жоден з тих викладачів надовго не затримувався у її школі. Серед них були й ті, що перекривлювали факти, й щиро вважали що, родина меценатів Фальц-Фейн, яка заснувала заповідник «Асканія-Нова», «експлуатувала працю». Обізнаності в цьому предметі Євгенія завдячує своєму батькові й дідусю. Наразі редакторка й сама здобуває фах історикині й поділилася з присутніми розповіддю про одну з найпоказовіших історичних будівель на Херсонщині – «Вітовтову вежу».
Це єдина збережена споруда часів литовсько-руської держави на півдні України. За радянських часів в Херсоні про князя Вітовта небагато говорили. До 1950-х років «Вітовтова вежа» слугувала водонапіркою. Потім цю функцію виконувала Каховська ГЕС.
«Про значення «Вітовтої вежі» росіяни, на щастя, не надто здогадувалися. Історії вони не знають, з географією справи ще гірші. Тому що у перші місяці захоплення Херсонської області росіяни в Олешках шукали Цюрупинськ. Цюрупинськ – колишня назва Олешок у 1928 — 2016 роках. Вони ходили з паперовими картами й питали місцевих: «Де Цурюпинськ?». Люди або сміялися, або показували: «Туди йдіть»», – розповіла Євгенія Вірлич.
Волинь поєднана з Херсонщиною не лише завдяки оборонним укріпленням луцького князя. У липні 1616 року гетьман Петро Сагайдачний разом зі запорозькими козаками йде зі штурмом на Кафу (нині Феодосія). Це був один з його найвдаліших походів: місто було захоплено, а з полону визволили тисячі християн. Українські військові були людьми хитрими й розумними. До того ж, вони чудово володіли турецькою мовою, адже змогли ввести в оману османських вартових. Запорожці видали себе за турецький підрозділ, який прямує на війну з Персією.
«Питання полягає в тому: якщо українці в 1616 році захоплюють Кафу, то де тоді були росіяни? І та історія, якої нас вчили на півдні України, – це тотальне викривлення й видавання за правду того, чого і не було», – сказала редакторка Район.Херсон.
Викривлення історії Євгенія навела ще одним прикладом. У 2003 році в її місті реконструювали пам'ятник князю Потьомкіну Таврійському. Сам архітектор – Юрік Степанян – на відкритті не з’явився. Як розповіла редакторка видання Район.Херсон, митець не був задоволений своїм твором, а точніше ногами новоствореного Потьомкіна. Вони мали більше жіночної краси, аніж чоловічого духу.
«У нас була така традиція: молодята мали покласти квіти Потьомкіну. Проте сам Потьомкін ніколи не був одруженим, мав безліч коханок, а історики досі не можуть дорахуватися, скільки у нього було дітей. Погодьтеся, що класти квіти людині, яка взагалі не є символом подружнього життя, – це теж щось викривлене й незрозуміле», – наголосила Євгенія.
Журналістка переконана: зараз росіяни зумисне знищують культурні пам’ятки і все те, що визначає нашу ідентичність. Єдина дяка, наголошує вона, що окупанти допомогли з декомунізацією. Адже росіяни викрали пам'ятники радянському воєначальнику Василю Маргелову, полководцю Олександру Суворову, флотоводцю Федору Ушакову та Григорію Потьомкіну під час вторгнення.
«Ще коли я був студентом, я розумів, що там, де стоїть Потьомкін, прийде русский солдат. І тому, коли перейменовували у 2016-2017 роках вулиці, і мої знайомі доводили, що в Потьомкінській вулиці немає нічого погано, то я відповідав: «Ви робите велику помилку! Бо насаджуєте імперський наратив, а це небезпечно». Бо путін – не комуніст. Він вважає себе наслідником імперіалізму», – почав Тарас Бузак, редактор стрічки новин «Район.Берислав».
Коли розпочалася повномасштабна війна, журналіст виявив, що серед його оточення та колег були колаборанти. Останньою краплею для Тараса стала новина, про те, що і футбольні тренери його дитини також підтримували ворожу сторону. Тоді він почав досліджувати через російські джерела чи співпрацювали херсонські спортсмени з росіянами. Усі матеріали він зберігав у так званих архівах «Шанувальники русского мира», документував докази пропаганди.
«Я робив і роблю це не тому, що в мене на них особиста образа. Але незворотність покарання має бути. Щоб всі знали, що ті, які співпрацював з окупантами, допомагав «вірою і правдою», знали, що їх чекатиме покарання. Інакше «русский мир» повернеться. Той, хто зрадив раз, повернеться до цього», – наголосив Тарас Бузак.
Редактор стрічки новин Район.Скадовськ, журналіст Район.Херсон, Район.Луцьк Олексій Косенко розповів про екологічні особливості Херсонської області та негативні наслідки на екологію через військові дії.
«На жаль, екологія Херсонської області дуже постраждала. Наша природа зникає. Ми маємо два моря, Дніпровські плавні, штучні ліси на Олешківських пісках, і звичайно, ж степи. Ми маємо це зберегти», – розповів Олексій.
На території області знаходиться два біосферних заповідники: «Асканія-Нова» та Чорноморський біосферний заповідник. Як зазначив журналіст, в біосферних заповідниках туризм не дуже добре розвинутий. Люди зазвичай відвідують «Асканію-Нову», щоб потрапити в дендропарк та зоопарк. А ось сам степ мало хто відвідує, хоча це єдиний збережений степ, якого в Європі більше ніде немає.
«Важко сказати, в якому стані зараз перебувають ті заповідники. Нещодавно ми писали у новинах, що степ в Асканію-Новій горів. Про тварин також складно сказати, тому що майже всі працівники виїхали звідти. Проте є ті, які там залишилися й продовжують доглядати тварин й заповідник», – додав журналіст.
В березні росіяни призначили директором заповідника «Асканія-Нова» свою людину – Дмитра Мещерякова. Нещодавно на своїх ресурсах вони написали, що начебто створили новий заповідник на території Херсонської області.
Чорноморський заповідник – найбільша природоохоронна територія в Європі. Туди важко потрапити, бо там охороняються типові солончаки, і там же є міграційні шляхи птахів. На його території розміщені острови та лагуни. Адміністрація заповідника знаходиться в містечку Гола Пристань на березі річки Конка. Після підриву Каховської ГЕС, Гола Пристань була затоплена. У містечку також знаходився музей, де були представлені опудала тварин, що могли проживати на цій території. Ймовірно, що ці експонати теж знищені.
На Херсонщині розташовано п’ять національних природних парки: «Кам'янська Січ», «Азово-Сиваський», «Олешківські піски», «Джарилгацький» та «Нижньодніпровський». Зараз на природних островах Херсонщини воює волинський загін спеціального призначення «Любарт», тривають локальні бої.
«Так звана УПЦ, яка діє в Херсоні – російська пропагандистська церква. Це відверта п'ята колона. Упродовж 30 років вони вчилися бути господарями життя за будь-якої регіональної влади», – окреслив релігійну ситуацію в Херсонській області редактор стрічки новин Район.Херсон Максим Каракоз.
У селах досі служать московські попи. Проте Максим каже, що серед духовенства є і ті, яких можна назвати «цвітом регіону». Це духівники, які з 2014 року стали волонтерами або військовими капеланами. Одним з них є Андрій Калита – настоятель Церкви Святої мучениці Олександри.
«Андрій Калита з 2014-го виконує обов'язки військового капелана. Здавалося, що за стільки часу він вже міг втомитися від війни, але він досі продовжує свою справу. З перших годин повномасштабного вторгнення він бив москалів у Миколаєві», – розповів Каракоз.
Згадав журналіст і про Сергія Чудиновича – настоятеля Свято-Покровського храму Православної церкви України. Його забрали окупанти під час його служби. Його змусили записати відео, у якому той «зізнався», що є диверсантом.
Євгенія Вірлич розповіла, як відбувалася деокупація Генічеська. Раніше українців розпізнавали завдяки фразі «Слава Україні». Але за вісім місяців окупанти навчилися відповідати «Героям слава». Тому, коли на площі почали збиратися люди, вони розуміли, що чутки про звільнення міста може бути провокацією росіян. Раптом підійшли панотці й сказали, що все владнають. «Слава Ісу», промовили вони до військових. «Навіки слава», відповіли ті. Так люди зрозуміли, що люди в формі – це українці, а місто справді деокуповують.
«Генічеськ – це біль для всіх. Тому що звідти фактично почалося масштабне вторгнення, вночі 24-го лютого», – сказала Євгенія.
Журналістка розповіла, як вона планувала з чоловіком поїхати до міста на сесію міської ради. Засідання мало відбутися 24 лютого.
«До Генічеська три дні лісом, два дні полем… Тому чоловік мав виїхати о третій ночі блаблакаром. Але водій блаблакару відмовився його забрати, а жодного рейсового автобуса на ту годину не було. І йому нічого не залишалося, як залишитися вдома. Я відкрила ноутбук, а там в соцмережах люди з Генічеська стрімлять, як росіяни обстрілюють місто», – поділилася історією Євгенія.
Редакторка додала: Генічеськ це також місто про незламність. Для неї уособленням моральної стійкості міста стала історія про сина священика Олега Горбовського – Синезія. Ще коли Генічеськ був курортним містечком, хлопець захопився грою на саксофоні й грав для туристів. Наприкінці травня 2022-го року, сім’я вирішила покинути місто. На блокпості у Василівці вони мали простояти п’ять днів.
«Синезію було важко стояти у черзі без діла, тому він почав грати на саксофоні. Для втомлених людей його гра була моральною підтримкою і релаксом. А росіяни були в шоці й не знали, як на це реагувати. Пізніше його батько мені сказав, що молився, щоб син не заграв гімн України. Бо переймався за його життя», – розповіла журналістка.
