В селі Личини, що на Камінь-Каширщині, знана волинська поетеса, авторка двох поетичних збірок Наталія Лабнюк та її діти Валерія і Павло розмалювали зупинку. 

«Ідея належить сільському голові Івану Шепшелею, – розповідає Наталія Йосипівна ІА «Волинські новини». – Про це не раз думала і я сама. А тут така нагода. Назва «Личини» походить від трасформованого «ліщина». Саме цих кущів в давнину було дуже багато на території нинішнього села і довкола. Тому перше, що ми зобразили, це ліщинові горіхи. А ще лелек, яких у нас також вдосталь».

Наталія Лабнюк розповідає, що були такі роки, коли ці птахи поверталися з вирію дуже рано. Загинути їм не давали люди, що приносили птахам за село їжу і таким чином підгодовували бусликів.

«А одного року до нашої хати прилетів лелека, в якого одна лапка була пофарбована в жовтий колір, а друга в синій, – згадує пані Наталя. – Ми його назвали бусликом-патріотом. Пожив він у нас кілька днів, любив сидіти на даху, а потім полетів. У місцевій школі інший лелека навіть якось перезимував».

Так склалося життя, що Наталія Йосипівна була змушена десять років жити в Росії. Під час першої відпустки вона поїхала на батьківщину. І коли з вікна поїзда побачила буслика, то дала волю сльозам, адже там, де мешкала, цих птахів не було.

Ще одна чуттєва історія, пов’язана з лелеками, трапилася з нею, коли біля її хати ці птахи почали будувати своє гніздо, про що довгий час мріяла жінка.

«Вони складали галузку до галузки, але ті падали. Я аж молилася, щоб це їм вдалося. Мучилися до того часу, поки не принесли жмут необмолоченого колосся. Тепер вони висиджують у гнізді потомство, ходять у нас по городі, скубають з копиці солому і майже впритул наближаються до хатніх, наповнюючи своїм цокотінням наше життя радістю», – розповіла поетеса.

Автори роботи намагалися закарбувати в малюнку також квіти, що ростуть у цій місцевості: маки, дзвіночки та волошки. А ще пшеницю, що символізує достаток, та символ України – червону калину.

Наталя Косяненко