Майстер-клас з гончарства, або як луцька журналістка створила чудовисько. Частина 1

13 Лютого 2021

Текст і фото: Анна ПАНЧЕНКО

Я завжди хотіла навчитися робити щось своїми руками. Колись навіть пробувала малювати, вишивати, в'язати, але це були марні старання: все було криво, косо і якось трохи не так. Це лишень зараз я зрозуміла, що то була авторська робота, унікальний шедевр, який виходить з рамок. Тоді такого не було: мама просто закривала очі й повторювала, що у мене талант до чогось іншого.

У суботу я вирішила піти на майстер-клас з гончарства у коворкінг-центр «Робітню» і довести собі, що я можу власними ручками не лише щось ломати, а й зліпити красу. Так почалася історія створення мого чудовиська.


Нам допомагала Соня – дівчина, яка терпляче нас вчила не боятися і сміливо мазати руки в глині. Що я успішно і робила.

Спочатку ми розділили шматки глини на всіх. Зі мною поділилася Оксана та її подруга Люда, яка, помічаючи мою невпевненість, всіляко підбадьорювала. Певно, в таких майстер-класах не так важливо те, що і як ти робиш, важливіше – компанія, в якій ти знаходишся. Люди зробили таку творчу атмосферу, що аж я надихнулася і відпустила всі проблеми.


Ми почали робити брусочки, потім – розгладжували їх рукою, а далі – різали верхівки та боки, щоб з'єднати між собою. Словом, має бути легко, чи не так? Хм, не так!

Моє творіння, яке стати бути конусом, було більш схожим на Пізанську вежу. Спочатку я надто переживала, що все впаде, але взяла всю свою силу в кулак і продовжувала мацати глину. Виявляється, що це дуже приємний процес: торкатися прохолодної глини пальцями, ніжно проминати, відкривати потрібний шматок, вертіти в долонях та формувати брусок.


Крок за кроком, шар за шаром у всіх вимальовувалася красива картина: рівний конус. У всіх, але не у мене. Моя Пізанська вежа стала ще більш кривою, з горбом та дивною верхівкою, яка мала бути шапкою з помпоном.

Тоді я вирішила, що це буде не конус-чарівник, а.... Сортувальний капелюх з «Гаррі Поттера». Ну що: форма схожа, а посмішку та очі – виріжу. В той момент, коли я зрозуміла, що не завжди варто слідувати правилам, стало так легко: моє творіння вже не виглядало як чудовище, а руки самі намагалися зробити його ще симпатичнішим та милішим.


Невдовзі на столі (майже) стояв капелюх, який дивився на мене й усміхався. Проте це не кінець процесу, далі він має затверднути, висохнути, щоб його можна було розмалювати. Вже з нетерпінням чекаю, як покажу вам кінцевий варіант.



























1

Читати ще

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter