Добровольці луцького батальйону «Любарт» стали героями репортажу найвідомішої французької газети Le Monde.

Склад батальйону «Любарт» тренується на випадок російських чи білоруських атак і для того, щоб іти воювати на Схід, пише ІА «Конкурент».

Через місяць після початку війни батальйон «Любарт», назву якого обрали за ім’ям першого князя Луцького замку, налічує 150 осіб. Їх розподілили по різних базах області. 

1

Волинь є стратегічним регіоном. Межуючи з Польщею, він служить районом доставки гуманітарної допомоги та зброї, яку надають європейські країни. Тож є високий ризик нападу на Волинську область з боку білорусі. До того ж білоруська територія, розташована за 150 км на північ, з початку конфлікту служила тилом і зоною пуску російських ракет.

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: ВОЛИНЯНИН ОЛЕКСАНДР ФАЦЕВИЧ КЕРУВАВ ЗВІЛЬНЕННЯМ ІРПЕНЯ

Добровольці розподілені за віковими групами та рівнем досвіду.

Інструктор, який тренує молодь, має військовий досвід – воював у складі націоналістичного воєнізованого загону «Азов». Коли почалося російське вторгнення 24 лютого, з ним зв'язалися давні знайомі цього підрозділу, щоб створити батальйон добровольців для міста. 

Молоді добровольці проходять інтенсивне навчання, чергують на блокпостах, які охороняють в’їзди до міста Луцька.

«Вони не мають військового досвіду, – розповідає інструктор. – Але вони мотивовані. Це найголовніше».

Більш досвідчені бійці вдосконалюють свої навички. Вони були готові до того, що рано чи пізно Росія нападе, і готові захищати країну від ворога.

«Росіяни вже атакували в 2014 році, було лише питанням часу, коли вони атакують знову, –  розповідає один із добровольців. – Усі чекають на боротьбу. Ми вдома. Чого нам боятися?»

Як розповів командир луцького батальйону Андрій Дяченко, якщо білоруські війська вирішать атакувати, добровольці підуть воювати на північ.

Також бійців можуть мобілізувати для захисту Вараської АЕС у Рівненській області, що за 110 км від Луцька, якщо російські військові вирішать її захопити.

«Того дня, коли ми будемо впевнені, що білоруські війська не нападуть, – запевняє Андрій Дяченко, – ми підемо на схід, на лінію фронту. Мені незручно бути тут, позаду, коли багато моїх побратимів зараз воюють. Я вже знаю десятьох людей, які загинули в Києві, Маріуполі, Миколаєві…».