Мешканка Луцька Жанна Карватська передала на збереження Музею волинської ікони «Божу Матір Годувальницю».

Про це  повідомляють на фейсбук-сторінці закладу, пише Район.Історія.

Такі ікони називали «фолежними» тобто прикрашеними фольгою. Ця Ікона наштовхнула музейників на роздуми про необхідність збереження творів наївного мистецтва радянської епохи 1940 -1960-х років, які кустарно виготовлялися в богоборчій державі, коли віряни не боролися з системою, а просто жили та вірили, прикрашаючи своє життя образами, які з Любов'ю оздоблювали доступними на той час матеріалами. 

Домашня ікона того часу заслуговує на увагу, адже мала свої традиції виготовлення і декорування. Можна простежити, коли у майстрів з'явилася щільна фольга, а коли парафінові квіти та саморобні квіточки на дротяних ніжках, обмотаних гофрованим папером; фабричні штучні квіти та мішура або прикраси з дрібно нарізаного дроту, залитого епоксидною смолою. 

За основу зображення бралися старі літографії, фотокопії картин на релігійну тему, які були чорно-білі або розфарбовані, рідше – писані іконки, які поміщали в центрі дерев'яного кіота та декорували різними матеріалами. «Коштовний оклад» імітували з допомогою фольги певної щільності, коли вона закінчувалася, використовували тонку фольгу з пачок чаю.

 Модернізація радянської молочної промисловості у 1960-ті роки, коли на підприємствах пляшки з молочними продуктами почали запечатувати фольгою різних кольорів, дала можливість кустарям використовувати щільну фольгу для окладів ікон. Саме така фольга використана в оздоблені ікони «Богородиця Годувальниця», тобто сріблястий виворіт стрічки з фольги червоного кольору. 

Центральним образом є кольорова літографія – копія зображення Мадонни з зеленою подушкою Андреа Солярі. Такі літографії на той були поширені в Польщі. 

На жаль, ікони радянської епохи не були предметом зацікавленості музеїв, адже учасники експедицій звертали увагу тільки на давні твори мистецтва, а наївна хатня ікона залишалася на горищах церков. В родинах такі ікони були дорогі для старшого покоління, а нащадки не бачать у старих образах, прикраси яких розвалюються, відклеюються та вицвітають, жодної художньої цінності.