^{Текст: Тетяна ГРІШИНА}

Луцький зоопарк, попри холодний вересень, живе насиченим життям. Ведмеді все ще добирають жирок на зиму, мавпочки бешкетують, і лише тутешні коти все частіше намагаються проникнути в адміністративне приміщення, щоб відігрітися і випросити щось смачненьке.

ІА «Конкурент» напросилося на екскурсію до директорки Луцького зоопарку Людмили Денисенко, щоб дізнатися, як звати її крилатих, вусатих та зубатих друзів-підопічних.

Неподалік входу праворуч – вольєр для червоних мавп. Найбільший – це самець на ім’я Оскар. А його кохана – Зося. У пари є потомство. Одну з дівчаток звати Мартуся, оскільки вона народилася на початку березня.

Мешканці Луцького зоопарку

Поруч – ведмеже містечко. На час візиту тут гуляла ведмедиця Марта. Свого часу її врятував телеканал «Інтер» від жахливих умов проживання. Марта жила на заправці в малесенькій клітці, де ледь могла крок ступити. Ба більше, її споювали пивом і Мартуська деякий час реагувала на вигляд пляшки. Втім зараз від цієї залежності ведмедицю вилікували.

Мешканці Луцького зоопарку

А за тиждень до Марти приїхав ведмідь Ваня. Одного дня ведмедя помітили люди поблизу села Брище Луцького району. Звідки там взявся клишоногий – й досі загадка. Коли ведмедя привезли до звіринцю, то кличку йому придумав охоронець зоопарку. Той якраз читав книжку «Майстер та Маргарита». У ній був герой Іван Бездомний. От на його честь і назвали ведмедя Ваню. Офіційно Іваном його тут не кличуть. Швидше, Ванюша, Ванічка.

Інша пара ведмедів – це ведмідь Потапович та ведмедиця Маша. Це найстаріша пара зоопарку. Дівчинка приїхала в 1995 році, а Потапович – в 1996 році. Вони вже були дорослими особинами. Зараз звірам близько 30 років. Цікаво, що ведмеді за належного догляду живуть в зоопарку довше, аніж на волі. Адже тут немає небезпек природнього ареалу.

Мешканці Луцького зоопарку

У сплячку ведмеді впадуть наприкінці жовтня. Усі, окрім Ванюші. Той чомусь з часу своєї появи так і не наважується заснути. Щодо інших особин, то працівники зоопарку ретельно стежать за ведмедями, аби не проґавити момент засинання. А під час сплячки працівники зоопарку слухають сопіння клишоногих, адже самиці можуть навіть в період сплячки народити потомство. Зараз і в попередні місяці головне завдання працівників звіринцю полягала в тому, щоб достатньо відгодувати ведмедів, щоб накопиченого жирку вистачило на довгу зиму.

Неподалік ведмежого містечка є вольєр круків. Щойно Людмила Денисенко до нього підходить, один із чорнокрилих птахів йде їй назустріч, вдивляючись чорнючими очиськами. Це крук Карий. Він тут батько сімейства.

Мешканці Луцького зоопарку

Раніше в Луцькому зоопарку були лише дві самочки-круки. Карий же жив у клітці в Харківському зоопарку. Директорка луцького звіринцю буквально випросила його в подарунок місту, оскільки в Луцьку була і більша площа, і наречені для Карого. Поїздка виявилася плідною. Минулого року круки тут звели гніздо і висиділи двох малят. Це доволі унікальна ситуація, адже зазвичай круки зводять гнізда за 5 кілометрів від людей.

Найцікавіше, що до круків прилітає дикий крук, який балакає зі своїми товаришами із зоопарку.

Живе в звіринці і козел Хотабич. Його ви одразу впізнаєте за борідкою.

Мешканці Луцького зоопарку

Пара левів Ніка та Даші тут найміцніша. Лев Нік народився в Миколаївському зоопарку. Перше слово в його документах стояло «нік». Працівники луцького звіринця тоді не знали, що «нік» – це означає номер. Тож і називали його Ніком. І, зрештою, ця кличка прижилася.

Левиця Дашка приїхала з Ялтинського зоопарку. До Луцька вона переїхала вже названою у 8-місячному віці.

Мешканці Луцького зоопарку

Нік просто обожнює свою Дашку. Коли підійшли до них, Дашка лежала, прикривши очі, а Нік мурликав коло неї, захищаючи від всього світу. Здається, лише одного погляду на свою левицю королю звірів достатньо, щоб його норов почав заспокоюватися, а серце битися частіше. Немає бажання хоч якось порушувати гармонію у цих стосунках і у працівників зоопарку. Тож, попри те, що, теоретично, Нік міг би мати стосунки і з іншою дівчинкою, побачення йому не організовують.

Навпроти левів живуть тигри. Двоє із них – Тамерлан та Аїда, а їхня дитина – Тріша. Вона народилася вже в Луцькому зоопарку. Людмила Денисенко хотіла назвати її більш войовничо – Герою, однак ім’я Тріша припало до душі більшості працівників звіринцю.

Мешканці Луцького зоопарку

Велика родина тут у сімейства зелених мавпочок. Тут є і мама Ліма, і тато Фєдя.  А їхні дітки Аватар, який народився дуже синім, і Санта, яка народилася на Різдво, і ще кілька малят, яких тут люблять всі працівники. Поруч живуть ще мавпочки Джонік та Текіла. А також капуцин Василь.

Мешканці Луцького зоопарку

Його назвали на честь працівника зоопарку. Аж надто подібний. Неподалік живе ще одна пара мавпочок – це Льоня та Дашка. А макаки Квітка та Віола підставлять для чухання спинку. Хоча зауважимо: спинку дають лише своїм, відвідувачам простягати руки до тварин не варто.

Мешканці Луцького зоопарку

Капуцин Степашка – теж один із улюбленців. Він трішки ревнує до інших тварин і просить до себе багато уваги. Із ним живе його наречена Маргоша, яка нині очікує на потомство. А до недавнього часу Маргоша була Гошою, адже думали, що це – хлопчик.

Мешканці Луцького зоопарку

Доки ми прогулюємося, працівники зоопарку ведуть поруч із собою козу.

«Та це ж Кнопа!» – вигукує Денисенко. Козу Кнопу у зоопарк привезли «на корм». Однак у Кнопи були інші плани, і нині вона одна з улюблениць. З тваринами не зживається, а от з людьми дружить. 

Мешканці Луцького зоопарку

Довжелезними віями до нас кліпають страуси Гоша та Маруся; милим, а зовсім не хитрим лисячим, дивиться лисичка Чапа, яку забрали з пересувного зоопарку в Дубровиці. Яки із Закарпаття Яцик та Зірка жують траву, бізон Вєрний теж наминає за обидві щоки, як і верблюд Нара.

Мешканці Луцького зоопарку

Нара має циркове минуле. У зоопарк її віддали на доживання. Нара настільки дружелюбна, що уживається з усіма тваринами. І поруч з нею живе кумедний козел, що облизує руки, кілька баранців та інші тварини. Нам відкривають таємницю: це вольєр із тими тваринами, яких ображали родичі. А Нарочка всіх прийняла без заперечень.

У воді з усіх пеліканів директорка гукає Коржика. І він підпливає на клич. Коржик уважно дивиться і слухає свою історію: якось до зоопарку подзвонили люди із села Коршів. Мовляв, впав знесилений пелікан. В звіринці спочатку не повірили, але це й справді було так. Пелікана доглянули і на честь села, де він вимушено приземлився, назвали Коржиком.

Мешканці Луцького зоопарку

Це не єдиний птах із цікавою історією. Тут також є парочка орланів, яких звати Хілларі та Трамп. Вони спочатку трішки ворогували, але згодом помирилися.

Мешканці Луцького зоопарку

Недалеко від них живуть дві красивезні кицьки – карпатські рисі Урчик та Марися. Наче намальовані, з китицями на вушках, граційні та з дивовижними очима. Однак підійти до такого котика не вийде, адже це – хижі тварини.

Мешканці Луцького зоопарку

Живе у зоопарку і три вовчиці. Найстарша – Герда, мама сімейства. Її покійний коханий Людвіг був старим вовком, який мав три лапи. Колись він потрапив у капкан і його привезли в зоопарк. Та, попри це, з Гердою у них сталося кохання і народилися дві дівчинки – Міа і Лілу. Так і живуть вовчиці, чекаючи на наступного вожака.  

Мешканці Луцького зоопарку

Мешканці Луцького зоопарку

Мешканці Луцького зоопарку

Мешканці Луцького зоопарку

Мешканці Луцького зоопарку

Мешканці Луцького зоопарку

Мешканці Луцького зоопарку

Мешканці Луцького зоопарку

Мешканці Луцького зоопарку

Мешканці Луцького зоопарку

Мешканці Луцького зоопарку

Мешканці Луцького зоопарку

Мешканці Луцького зоопарку

Мешканці Луцького зоопарку

Мешканці Луцького зоопарку

Мешканці Луцького зоопарку