Лев-романтик, «пивозалежна» ведмедиця та інші історії мешканців Луцького зоопарку. ФОТО

^{Текст: Тетяна ГРІШИНА}

Луцький зоопарк, попри холодний вересень, живе насиченим життям. Ведмеді все ще добирають жирок на зиму, мавпочки бешкетують, і лише тутешні коти все частіше намагаються проникнути в адміністративне приміщення, щоб відігрітися і випросити щось смачненьке.

ІА «Конкурент» напросилося на екскурсію до директорки Луцького зоопарку Людмили Денисенко, щоб дізнатися, як звати її крилатих, вусатих та зубатих друзів-підопічних.

Неподалік входу праворуч – вольєр для червоних мавп. Найбільший – це самець на ім’я Оскар. А його кохана – Зося. У пари є потомство. Одну з дівчаток звати Мартуся, оскільки вона народилася на початку березня.

Поруч – ведмеже містечко. На час візиту тут гуляла ведмедиця Марта. Свого часу її врятував телеканал «Інтер» від жахливих умов проживання. Марта жила на заправці в малесенькій клітці, де ледь могла крок ступити. Ба більше, її споювали пивом і Мартуська деякий час реагувала на вигляд пляшки. Втім зараз від цієї залежності ведмедицю вилікували.

А за тиждень до Марти приїхав ведмідь Ваня. Одного дня ведмедя помітили люди поблизу села Брище Луцького району. Звідки там взявся клишоногий – й досі загадка. Коли ведмедя привезли до звіринцю, то кличку йому придумав охоронець зоопарку. Той якраз читав книжку «Майстер та Маргарита». У ній був герой Іван Бездомний. От на його честь і назвали ведмедя Ваню. Офіційно Іваном його тут не кличуть. Швидше, Ванюша, Ванічка.

Інша пара ведмедів – це ведмідь Потапович та ведмедиця Маша. Це найстаріша пара зоопарку. Дівчинка приїхала в 1995 році, а Потапович – в 1996 році. Вони вже були дорослими особинами. Зараз звірам близько 30 років. Цікаво, що ведмеді за належного догляду живуть в зоопарку довше, аніж на волі. Адже тут немає небезпек природнього ареалу.

У сплячку ведмеді впадуть наприкінці жовтня. Усі, окрім Ванюші. Той чомусь з часу своєї появи так і не наважується заснути. Щодо інших особин, то працівники зоопарку ретельно стежать за ведмедями, аби не проґавити момент засинання. А під час сплячки працівники зоопарку слухають сопіння клишоногих, адже самиці можуть навіть в період сплячки народити потомство. Зараз і в попередні місяці головне завдання працівників звіринцю полягала в тому, щоб достатньо відгодувати ведмедів, щоб накопиченого жирку вистачило на довгу зиму.

Неподалік ведмежого містечка є вольєр круків. Щойно Людмила Денисенко до нього підходить, один із чорнокрилих птахів йде їй назустріч, вдивляючись чорнючими очиськами. Це крук Карий. Він тут батько сімейства.

Раніше в Луцькому зоопарку були лише дві самочки-круки. Карий же жив у клітці в Харківському зоопарку. Директорка луцького звіринцю буквально випросила його в подарунок місту, оскільки в Луцьку була і більша площа, і наречені для Карого. Поїздка виявилася плідною. Минулого року круки тут звели гніздо і висиділи двох малят. Це доволі унікальна ситуація, адже зазвичай круки зводять гнізда за 5 кілометрів від людей.

Найцікавіше, що до круків прилітає дикий крук, який балакає зі своїми товаришами із зоопарку.

Живе в звіринці і козел Хотабич. Його ви одразу впізнаєте за борідкою.

Пара левів Ніка та Даші тут найміцніша. Лев Нік народився в Миколаївському зоопарку. Перше слово в його документах стояло «нік». Працівники луцького звіринця тоді не знали, що «нік» – це означає номер. Тож і називали його Ніком. І, зрештою, ця кличка прижилася.

Левиця Дашка приїхала з Ялтинського зоопарку. До Луцька вона переїхала вже названою у 8-місячному віці.

Нік просто обожнює свою Дашку. Коли підійшли до них, Дашка лежала, прикривши очі, а Нік мурликав коло неї, захищаючи від всього світу. Здається, лише одного погляду на свою левицю королю звірів достатньо, щоб його норов почав заспокоюватися, а серце битися частіше. Немає бажання хоч якось порушувати гармонію у цих стосунках і у працівників зоопарку. Тож, попри те, що, теоретично, Нік міг би мати стосунки і з іншою дівчинкою, побачення йому не організовують.

Навпроти левів живуть тигри. Двоє із них – Тамерлан та Аїда, а їхня дитина – Тріша. Вона народилася вже в Луцькому зоопарку. Людмила Денисенко хотіла назвати її більш войовничо – Герою, однак ім’я Тріша припало до душі більшості працівників звіринцю.

Велика родина тут у сімейства зелених мавпочок. Тут є і мама Ліма, і тато Фєдя. А їхні дітки Аватар, який народився дуже синім, і Санта, яка народилася на Різдво, і ще кілька малят, яких тут люблять всі працівники. Поруч живуть ще мавпочки Джонік та Текіла. А також капуцин Василь.

Його назвали на честь працівника зоопарку. Аж надто подібний. Неподалік живе ще одна пара мавпочок – це Льоня та Дашка. А макаки Квітка та Віола підставлять для чухання спинку. Хоча зауважимо: спинку дають лише своїм, відвідувачам простягати руки до тварин не варто.

Капуцин Степашка – теж один із улюбленців. Він трішки ревнує до інших тварин і просить до себе багато уваги. Із ним живе його наречена Маргоша, яка нині очікує на потомство. А до недавнього часу Маргоша була Гошою, адже думали, що це – хлопчик.

Доки ми прогулюємося, працівники зоопарку ведуть поруч із собою козу.

«Та це ж Кнопа!» – вигукує Денисенко. Козу Кнопу у зоопарк привезли «на корм». Однак у Кнопи були інші плани, і нині вона одна з улюблениць. З тваринами не зживається, а от з людьми дружить.

Довжелезними віями до нас кліпають страуси Гоша та Маруся; милим, а зовсім не хитрим лисячим, дивиться лисичка Чапа, яку забрали з пересувного зоопарку в Дубровиці. Яки із Закарпаття Яцик та Зірка жують траву, бізон Вєрний теж наминає за обидві щоки, як і верблюд Нара.

Нара має циркове минуле. У зоопарк її віддали на доживання. Нара настільки дружелюбна, що уживається з усіма тваринами. І поруч з нею живе кумедний козел, що облизує руки, кілька баранців та інші тварини. Нам відкривають таємницю: це вольєр із тими тваринами, яких ображали родичі. А Нарочка всіх прийняла без заперечень.

У воді з усіх пеліканів директорка гукає Коржика. І він підпливає на клич. Коржик уважно дивиться і слухає свою історію: якось до зоопарку подзвонили люди із села Коршів. Мовляв, впав знесилений пелікан. В звіринці спочатку не повірили, але це й справді було так. Пелікана доглянули і на честь села, де він вимушено приземлився, назвали Коржиком.

Це не єдиний птах із цікавою історією. Тут також є парочка орланів, яких звати Хілларі та Трамп. Вони спочатку трішки ворогували, але згодом помирилися.

Недалеко від них живуть дві красивезні кицьки – карпатські рисі Урчик та Марися. Наче намальовані, з китицями на вушках, граційні та з дивовижними очима. Однак підійти до такого котика не вийде, адже це – хижі тварини.

Живе у зоопарку і три вовчиці. Найстарша – Герда, мама сімейства. Її покійний коханий Людвіг був старим вовком, який мав три лапи. Колись він потрапив у капкан і його привезли в зоопарк. Та, попри це, з Гердою у них сталося кохання і народилися дві дівчинки – Міа і Лілу. Так і живуть вовчиці, чекаючи на наступного вожака.