Успішно!
У переддень презентації виставкового проекту Петра Грицика «Reflictions of Reality» до Музея Косаків завітали Катерина Кіндрась і Валентин Лабунський – українські журналісти-емігранти, які понад двадцять років проживають у Нью-Йорку та успішно видають там власну газету під назвою «Nova газета».
Текст: Аліна ХОЛБАН
Фото: Анна ПАНЧЕНКО
У переддень презентації виставкового проекту Петра Грицика «Reflictions of Reality» до Музею Косаків завітали Катерина Кіндрась і Валентин Лабунський – українські журналісти-емігранти, які понад двадцять років проживають у Нью-Йорку та успішно видають там власну газету під назвою «Nova газета».
Про життя в еміграції, журналістику та сучасне мистецтво нью-йоркські гості поспілкувалися з «Таблоїдом Волині».
Про унікальний луцький арт-простір подружжя дізналося від художника Петра Грицика – саме він познайомив Катерину із засновником музею – головою ради директорів інвестиційної групи «VolWestGroup» Віктором Корсаком: з інтерв’ю на шпальтах «Nova газета» почался дружба українських емігратів та відомого бізнесмена.
«Ми відвідували сайт, мали певне уявлення про цей музей… Але тепер він настільки нас приголомшив – і естетично, і оргаінізаційно. Одним словом, МоМА (всесвітньо відомий Музей модерного мистецтва у Нью-Йорку) хай заховається. Музей Корсаків, на мою думку, навіть вищий за МоМА, його лише треба розкручувати та виходити в міжнародну мережу», – каже Катерина.
«Сучасне мистецтво не популяризоване в Україні. Але воно формує суспільну думку, світовідчуття. І, якщо люди не мають можливості бачити його, вони не розвиваються», – додає Валентин Лабунський.
Подружжя зауважує, що такого теплого, гостинного прийому вони не бачили у жодному музеї.
«Зазвичай, коли приходиш в музей модерного мистецтва, він холодний та зверхній, – ділиться Катерина. – А тут, хоча нас мало хто знав, одразу ж нагодували, як було здавна прийнято в українських хатах».
Журналісти розповідають, що, не дивлячись на велику кількість музеїв та різноманітних культурних платформ, мистецтвом в Америці цікавляться окремі, порівняно невеликі прошарки суспільства. Наприклад, більшість жителів Нью-Йорка – це переселенці, які в першу чергу переймаються тим, як вижити та знайти своє місце.
«Коли ми приїхали сюди, нас запевняли, що ми не заробимо на життя тим, чим займалися в Україні», – пригадує Валентин.
Історія еміграції київських журналістів почалася з першими роками розбудови незалежної України. Після короткочасної ейфорії, пов’язаної з розпадом Радянського Союзу, комуністичний режим змінився на «бандитський капіталізм» часів Леоніда Кучми. Прагнення кращого життя та свободи слова спонукало Катерину та Валентина тікати з країни, хоча прийняти нелегке рішення вдалося не з першого разу.
«Я був активним «рухівцем» та членом республіканської партії, ми працювали в перших газетах країни. Тоді в повітрі пахло чимось таким, що батьківщину просто не можна було покинути, – пояснює Валентин. – Мій батько був дисидентом, вісім років видсидів у тюрмі, тому на власній шкурі відчув комуністичний режим. Всі мої рідні поїхали в Америку, а ми з дружиною лишилися», – розповідає журналіст.
Згодом Валентину прийшов лист з посольства, в якому повідомлялося про останній шанс скористатися правом на еміграцію.
«Малограмотні люди, які стали нашими керівниками, почали розповідати нам, як треба писати. Все поверталося на круги своя, тому ми вирішили їхати», – каже Катерина.
У 1996 році подружжя опинилося в Америці.
«Ми почали ходити по українських газетах в надії, що нас приймуть. Але стара діаспора була негативно налаштована проти нової хвилі емігрантів. На їхню думку, після отримання незалежності, ми повинні розбудовувати країну, а не їхати з неї. Вони сприймали нас, як зрадників», – розповідає жінка.
Після тривалих поневірянь, долю емігрантів вирішив щасливий випадок: подружжя познайомилося з журналісткою газети «Нью-Йорк Таймс».
«Більшість українців, які приїхали тоді в Америку, були розчаровані та не знали, лишатися їм чи повертатися. Валентин написав про це статтю в російськомовну газету, яку випадково прочитала журналістка з «Нью-Йорк Таймс», – вона була кореспонденткою в Москві та володіла російською. Потім вона зустрілася з Валентином і записала з ним велике інтерв’ю», – розповідає Катерина Кіндрась. – Вона повернула нам віру в себе. Так у нас з’явилося середовище, в якому нас розуміють».
Слідом за новим знайомством виникла ідея створити власну незалежну газету.
«На диво, нас багато хто підтримав. Ми планували писати газету лише для представників нової хвилі еміграції, але нас полюбили і старі емігранти», – каже Катерина.
Хоча в газеті працюють дописувачі, левову частку контенту Катерина та Валентин створюють самотужки.
«Наша газета дуже правдива. Ми завжди підтримували Трампа, навіть прогнозували його перемогу. А також, на відміну від інших представників діаспори, завжди виступали проти Порошенка, адже давно знали про його корупційні схеми», – ділиться журналіст.
Творці газети зауважують, що, на відміну від інших видань, в «Nova газета» історії та долі людей важливіші за просто підбірки новин.
«В еміграції багато людей починають писати вірші – хтось гірші, хтось кращі – просто, щоб поділитися своїми почуттями та вилити душу. Ці вірші ми також друкуємо у себе, адже хочемо підтримувати людей на душевному рівні», – розповідає Катерина.
Однією з найпопулярніших колонок газети є рубрика про подорожі: Валентин та Катерина часто їздять країнами світу та розповідають про мандрівки на шпальтах видання.
«Після того, як ми написали про Ісладнію, українці, які живуть в Америці, почали туди масово їздити», – з посмішкою згадує Валентин.
Діалог між жителями України та їхніми співвітчизниками з-за кордону – важливий фактор єднання українців та презентації країни на світовому рівні. Сподіваємося, що культурні взаємини між подружжям Лабунських та Музеєм Корсаків втілиться не в одному успішному починанні.
