Чим пишається волонтерський VolWest Hub у Луцьку. ФОТО

Українські військові мужньо боронять Україну вже 8 місяців поспіль та вірять у постійний надійний тил. Своєю чергою волонтери роблять усе можливе, аби не підвести своїх Героїв та максимально їм допомогти. Волонтерський VolWest Hub у Луцьку з перших днів повномасштабного вторгнення, зокрема й Технопарк Центр медичних інновацій, взяв на себе складну, але дуже важливу місію – рятувати бійців на полі бою.

Волонтери формують аптечки та тактичні рюкзаки, шиють м'які ноші, виготовляють турнікети, шини для фіксації кінцівок та евакуаційні стропи, згідно з міжнародними стандартами. Передають їх на фронт, а також проводять постійні навчання з тактичної медицини та розробили власний навчальний посібник та відеокурс.

Журналістка Район.Луцьк поспілкувалася з волонтером Сергієм Васильковим, керівником усіх цих процесів, аби довідатися усе про «волонтерську кухню».

– Розкажіть спершу про себе: хто ви за освітою і чим займалися до волонтерства?

– Я закінчив Тернопільський медичний університет, працював 5 років за фахом – хірургом. У 2000-х роках відійшов від медицини та прийшов у VolWest Group. Працював у різних підрозділах, останнє місце роботи в компанії – Клініка сімейної медицини «БіХелсі».

– В перші дні повномасштабної війни усі українці організувалися швидко, але багато людей не могли знайти свою нішу – чим хто зможе бути найкориснішим. Коли ви зрозуміли, у чому ви можете найбільше допомогти?

– Звичайно, це для всіх спершу був шок. Я живу в передмісті Луцька, тож там в нас був блокпост і я допомагав з приготуванням їжі, оскільки за військовою спеціальністю я – кухар. Там у нас була імпровізована кухня, і я там готував їсти.

Потім зателефонував Віктор Корсак і сказав, що вони планують формувати аптечки та тактичні рюкзаки для військових, і я як лікар-хірург можу допомогти у цьому, і це моя стихія. Це був початок березня.

– На скільки складно було організувати весь процес формування аптечок та рюкзаків?

– Спочатку справді було складно. Навіть були періоди, що ми розбирали аптечки по 2-3 рази. Ми постійно вдосконалювалися і дійшли до стандартів згідно з протоколом MARCH (визначає пріоритети і порядок дій в наданні допомоги пораненому на полі бою – авт.).

За цим стандартом ми й почали формувати аптечки. Це – міжнародний стандарт згідно з протоколом TCCC (Tactical Combat Casualty Care) – загальний протокол надання першої медичної допомоги на полі бою – авт.). Нині саме за цими стандартами ми збираємо і аптечки, і рюкзаки.

– Як власне формуються ці аптечки та рюкзаки?

– Ми працюємо по конвеєру. Кожен ящик підписаний: кількість, назва виробу. Прописано, яку кількість класти, як називається, куди саме. Волонтер бере тільки возика і по колу рухається згідно з цими інструкціями.

– А хто ж займається укомплектуванням? Хто ці невтомні люди?

– У нас є дві команди. Одна команда – волонтери, та друга – це наші працівники, які долучаються до процесу. Рюкзаки ж складають люди виключно з медичною освітою. Це медсестри та лікарі з клініки сімейної медицини «БіХелсі».

У рюкзаки входить багато препаратів, таблетованих форм, ін’єкції, препарати для капання, тому там працюють тільки люди з медичною освітою.

– Чи можете виділити когось з волонтерів? Може хтось вже має особливі заслуги?

– Так, у нас волонтерить хірург Потягайло Любомир Юрійович, який ще навчав мене і Віктора Корсака хірургії. Нині вже пройшло більше, ніж 30 років, але ми підтримуємо дружні стосунки. Він ще практикуючий лікар, але коли має вихідні, приходить допомагати. Ніхто так не вміє вправно складати медичні рукавички, як він.

Дуже багато було школярів серед волонтерів, особливо влітку. І Любомир Юрійович став ініціатором, щоб усім цим дітям подякувати грамотами за участь у волонтерстві. Ще й особисто розвіз їх по школах.

Ще є рекордсменка Оксана Демчишин. Якось вона зібрала за день 133 аптечки. Це, звісно, не змагання на швидкість, але насправді ці люди за стільки місяців безперервного конвеєра настільки набили руку, що на автоматі вже складають аптечки і розуміють навіть по вазі, що чогось не вистачає.

– Чи маєте ви статистику по вашій роботі, скільки вже сформовано аптечок, рюкзаків?

– Звичайно. Ми зробили стенд, який ми поновлюємо раз на тиждень. Ми там ведемо статистику, що ми зробили від початку нашої діяльності. Там є й наші нагороди, грамоти, подарунки.

Ми зібрали понад 20 тисяч аптечок, приблизно стільки ж турнікетів, 1,5 тисячі наплічників для медиків. Також понад 10 тисяч людей пройшли наші навчання з тактичної медицини.

– У вас є прапор із підписами. Хто його підписував? Можливо, маєте ще якісь цікаві подарунки?

– Люди, які в нас беруть аптечки, медики, вони пишуть свої подяки і побажання на цьому прапорі. Ще в нас є шеврон бойового медика з 14 бригади. Ми їм передавали на фронт і аптечки, і рюкзаки.

Цей медик отримав поранення несумісне з життям, і люди спеціально їздили на передову, щоб передати нам його шеврон в знак подяки. Це найдорожче, що в них було.

Ще є марки з «рускім корабльом», які нам підписав сам автор легендарної фрази Артур Курбасов.

– Бачу, на стенді ведете облік по ношах та евакуаційних стропах. Розкажіть детальніше про цей напрямок.

Так, ми кладемо в рюкзаки наші ноші, стропи та іммобілізаційні шини.

На початках ми використовували медичну шину типу SAN, для неї характерна легкість та висока мобільність. Вона використовується для фіксації при вивихах і переломах. Згодом зрозуміли, що потреба зростає, а SAN було знайти вже дуже важко, тому прийняли рішення створити «стартап» з виробництва іммобілізаційних шин.

Наша шина виготовлена з тонкої пластини алюмінію, покрита шаром ізолюючого пінополіуретану. Вона легка і компактна. Не ламається під час деформації. Її можна використовувати і для рук, і для ніг. Понад 200 таких шин ми вже зробили. Додаємо їх в рюкзаки. Також кладемо в рюкзаки наші м'які ноші та стропи.

– У чому особливості м'яких нош?

– За основу наших нош взяті натівські зразки. Тут важливо було дотриматися розмірів і спеціальних строп для перенесення, тобто ношами можуть користуватися як одноосібно, так і до восьми бійців. Ноші в складеному вигляді – це рівна горизонтальна поверхня, оснащена зручними ручками, також є стропи для фіксації пораненого на цих ношах в зоні грудей та ніг.

Тканина не горить. Нижнє покриття має прорезинену поверхню, що дозволяє пересовувати пораненого й по траві, піску, камінню.

Маємо багато замовлень і відгуків. Нещодавно нам написали, що несли пораненого бійця на наших ношах 12 кілометрів. Ноші нашого виробництва врятували вже не одного пораненого. Ноші кладемо в чохол для зручності.

– Ще ви казали про стропи для евакуації.

– Стропа зроблена за міжнародними стандартами. Довжина – шість метрів, обладнана двома карабінами. Через кожних 20-22 сантиметри прошиті відстані, що дозволяє її використовувати у різних варіаціях евакуації. Цьому ми навчаємо на наших курсах з тактичної медицини.

– Ще цікаво почути більше про навчання. Коли їх почали проводити?

– Ми почали проводити навчання з тактичної медицини через 3-4 дні після вторгнення. Спершу проводили щодня. Спочатку це було по 400-500 охочих. Людей було дуже багато.

Зараз ми проводимо навчання раз на два тижні. Також ми виїжджаємо у військові частини. З початком навчального року є багато замовлень від вчителів, тож проводимо тренінги й для освітян.

– Чи довелося вам оновлювати ваші знання з надання медичної допомоги?

– Спочатку підіймали купу джерел. Також до нас приїздили парамедики з-за кордону. Першими приїжджали спеціалісти з Північної Ірландії, були декілька разів. Це ті люди, які навчали наших парамедиків з України.

Потім приїздили фахівці з Німеччини, а також військові лікарі зі США. Серед американців був дуже досвідчений лікар, який останні 20 років був залучений усюди, де США беруть участь у бойових діях.

Найголовніше ж – ми маємо з військовими зворотній фідбек і спілкування з нашими військовими лікарями. Ми прислухаємося до їхніх порад та потреб. Вони кажуть, що актуально, на що звернути увагу.

– Як власне проходить навчання?

– Наш курс з тактичної медицини проходить приблизно чотири години – це теорія і практика. Кандидат медичних наук, а головне хірург – Віктор Корсак – розробив інформативні презентації. Згодом ми додавали інформацію про бойовий стрес і бойовий страх. Також про те, як себе поводити під час атаки ядерною зброєю.

Ще ми зрозуміли, що не всі бійці на передовій мають змогу пройти повний курс з тактичної медицини, тому на основі нашого практичного курсу розробили відеокурс «Тактична медицина». Він має 12 коротких відеороликів з основ тактичної медицини.

– Де можна побачити цей посібник і скільки їх видали?

– Перший тираж був у дві тисячі, потім ми опублікували оновлений та доповнений посібник ще на три тисячі. Загалом тираж був на п'ять тисяч примірників.

Цей посібник ми вкладаємо у кожен рюкзак для військового медика. Також роздаємо їх військовим на навчаннях. Він дуже практичний, адже там є увесь концентрат знань з тактичної медицини. Там є фото, схеми, перелік усього, що має бути в аптечці.

У кінці в книжці є qr-код, за яким можна перейти на відеокурс. Він також доступний безкоштовно. Ми розмістили цей посібник на декількох відкритих платформах, де будь-хто може його почитати та подивитися. Крім того, видання знову вдосконалили і готуємо новий випуск.

– Чи є такі люди, які приходять на навчання в Адреналін декілька разів, так би мовити, стали постійними клієнтами?

– Так, таких людей немало. Є такі, яких ми знаємо в обличчя. Вони приходять по 4-5 разів. Інформації багато, і опанувати та засвоїти все за один раз буває важко. Тому ми рекомендуємо усім прийти повторно, щоб поновити знання, практичні навички.

– Чи маєте фідбеки від звичайних військових?

– Загалом з третього дня війни і до сьогодні курс з тактичної медицини пройшло близько 10,5 тисячі осіб, з них понад 3,5 тисячі – це військові. Нам пишуть й дякують за наші аптечки, рюкзаки, ноші.

Було декілька історій, коли наші рюкзаки реально рятували життя. Це нам пишуть у коментарях на нашому корпоративному сайті, розповідають особисто, надсилають листи на електронку. Дякують за наш продукт. Такий фітбек дуже мотивує та дає сили на подальшу роботу.

– Попри те, що будь-яка волонтерська справа – це складно, які є світлі сторони у цій роботі для вас?

– Люди, які нам допомагають – це люди від 16 до 70+. Найпростіше і найприємніше – це спілкування з цими людьми. До нас завжди приходять щирі та відкриті волонтери, які готові допомагати. З ними завжди дуже легко та просто.

– Так, це – українці. Ще наша нація завжди рятується гумором. Чи були у вашій роботі якісь кумедні випадки, які вам запам’яталися?

– Такі моменти зазвичай відбуваються саме на навчаннях. Один із них: це було літо, військова частина, локація в лісі. Це, до речі, був й рекорд – ми навчили цілий батальйон. Понад сім годин роботи, в кілька етапів.

Посеред навчання пролунала навчальна сирена. Військові побігли в укриття, ми ж, знаючи, що це навчання, сіли під деревами зачекати. Розклали усі наші приладдя, манекени. І раптом чуємо просто шалений гуркіт. Це була самохідна установка «Оса», яку ми просто не помітили, бо вона була замаскована гіллям.

Раптом її завели і ми настільки злякалися, що не знали куди нам з тими манекенами бігти. Мабуть, збоку це виглядало досить смішно. Постійно щось цікаве трапляється.

– То може наостанок пригадаєте ще якусь позитивну історію?

– Одного разу ми проводили навчання у серйозній, так би мовити, частині. Як військові кажуть: «їх криють в першу чергу». І тоді вже пролунала справжня повітряна тривога. Ми бігли стометрівку разом із військовими дуже швидко. Понад годину просиділи у справжньому бліндажі.

А на запитання «Чого окоп не глибокий?» військові жартують: «Щоб легше було відкопуватися». Військовий гумор, який насправді дуже рятує та допомагає. Тож військові рятуються віж страшних реалій гумором, а ми намагаємось робити усе можливе, аби рятувати їхні життя у цих реаліях.