BLOG на нічку: «З’їсти ще одну ложечку», або Як батьківські настанови отруїли наше життя

25 Лютого 2020

Сьогодні у постійній вечірній рубриці «Таблоїда Волині» читайте про розповсюджені батьківські настанови, які негативно впливають на нашу поведінку у дорослому віці.

Матеріал опублікувала на сайті The Devochki.

Якщо бажаєте побачити і свій блог на сторінках нашого інтернет-видання – надсилайте тексти на електронну пошту: [email protected].

***

Усі ми родом із дитинства. Місця, де не потрібно бути дорослим, вміти варити суп із фрикадельками та сплачувати за комунальні послуги. Де щастя – це ранковий запах сирників, ще одна серія «Том і Джері» та 15 зайвих хвилин на прогулянку. Де молодий Ділан із «Беверлі Гіллз», колючі шерстяні рейтузи та Windows 98.

Де рани лікуються подорожником, а найбільша проблема – піти на обід, відриваючись від гри в хованки. Де головне розчарування – це відповідь «ні» на твоє: «А Лілька вийде?», а найбільша інтрига – відкривати подарунки, які поклали в анкету.

Де для того, щоб написати «привіт», потрібно 14 разів натиснути на кнопки телефону, а за три безкоштовні секунди – розповісти історію всього життя. Де чекаєш на радіо улюблену пісню, аби записати її на касету, а потім кривляєшся під неї у дзеркалі з гребінцем.

Проте дитинство – це не лише про безтурботність та приємні спогади. А й про повчання батьків, виховання та настанови. Іноді вони допомагають нам жити, а іноді навпаки – змушують усе життя страждати. Тож, які емоційні навіювання дитинства найбільше впливають на наші рішення та вчинки у зрілому віці?

Їж до кінця

Сидите на дієтах та дотримуєтеся канонів правильного харчування, а потім відчиняєте холодильник – і все як у тумані? Коріння цієї проблеми ховається в підсвідомості. Згідно з дослідженням, яке провели вчені Університету Мічигану, діти, яких батьки вмовляли «з’їсти ще одну ложечку», у зрілому віці мають нездорову харчову поведінку.

Науково доведено, що з віком здатність регулювати споживання їжі притуплюється. Тому прагнення бабусі нагодувати внука, аби той був пухленьким та зі щічками, – історія зовсім не про турботу та здоров’я. Переїдаючи, людина повністю втрачає здатність до інтуїтивного харчування, яке, своєю чергою, є основою для нормальних «стосунків» із їжею та гарного самопочуття, що доводять численні дослідження.

Тож, якщо ви спостерігаєте за собою тенденцію до зловживання смачненьким, найімовірніше, ваше дитинство супроводжували такі фрази: «Не залишай своєї сили», «Їж до кінця», «Жуй, бо хлопці будуть кидати» тощо.

Що люди скажуть

Жила-була дівчинка Даринка. Вчилася на відмінно, ніколи не прогулювала ОБЖ, вранці чистила зуби, а ввечері відвідувала музичну школу. Даринка була звичайною середньостатистичною дівчинкою, яка завжди чемно віталася зі старшими, давала списувати математику сусіду за партою та переводила бабусь через дорогу. Але раптом дівчинка Дара захотіла замінити класичну скрипку музичної школи на бас-гітару місцевого рок-гурту «Сльози Єдинорога». Та не склалося. Бо «не пасує дівчинці грати в рок-гурті», і взагалі, «що люди скажуть?».

Минуло 20 років, дівчинка Дара стала високою білявкою з зеленими очима та вийшла заміж за файного хлопця Василя. Але Василь виявився не таким уже й файним: частенько припадав до чарки, хаотично розкидав шкарпетки по квартирі та не раз ображав Дару палким словечком. Але Дара боялася залишитися сама та все терпіла, бо «що люди скажуть?».

Ми виросли в умовах, коли виділятися було не модно. Коли трендсетерами поведінки були сусідка Люба та страх засудження. Де перед дулом громадського несхвалення помирали ідеї, мрії та амбіції. Де з усіх боків лунав хор «будь, як усі», який фоновим відлунням перейшов до нашого дорослого життя.

Відомий психолог Майкл Жерве стверджує, що страх людини перед думкою інших негативно впливає на всі сфери життя. У прагненні відповідати очікуванням оточення, ми завдаємо значної шкоди власному потенціалу. Тому досить проживати сценарії зі свого минулого. Робіть все, що заманеться (в рамках Кримінального кодексу) та не шукайте в оточенні схвальних поглядів.

Треба економити

Як часто ви відчуваєте провину, купуючи щось для свого задоволення? Ви добре заробляєте та можете собі це дозволити, проте внутрішній голос не дає спокою зі своїм «треба економити», «це надто дорого», «може краще відкласти?». У психології це явище називають «фінансовою анорексією» – неспроможністю вільно витрачати зароблені кошти.

Така поведінка теж має пояснення. Ми – діти покоління, яке звикло на всьому економити. Криза, інфляція та дефіцит товарів наклали значний відбиток на їхнє світобачення. Якщо купувався новий посуд, то не використовувався одразу за призначенням, а роками покривався пилом у монументальних сервантах, капронові колготки зашивалися по декілька разів, а стрілки замащувалися лаком для нігтів. Тому не дивно, що фрази на кшталт «щастя не в грошах» або «від грошей одні проблеми» могли пустити коріння в нашу підсвідомість.

Займи себе чимось

Часто людям для того, аби відчувати себе щасливими, недостатньо просто жити, дихати, думати, бачити та чути. Усі прагнуть яскравих вражень, нових емоцій та активного життєвого ритму, ігноруючи такі відчуття, як спокій та рівновага. Чому? Емма Сеппала, директорка Центру співчуття та альтруїзму в Стенфорді знайшла відповідь на це запитання.

Якщо усі спогади про ваше дитинство обмежуються лише грою в пінг-понг між музичною школою, заняттями з шахів та спортивними секціями без права на вільний час, – «вітаємо», ви запрограмовані на виснажливий життєвий марафон під назвою «бігти, не можна зупинитися». Батьки, які прагнуть зайняти весь час дітей розвивальними вправами, підсвідомо позбавляють їх здатності відпочивати. Вже у зрілому віці фраза «не сиди без діла» стає життєвим правилом, яке заважає жити тут і зараз та насолоджуватися моментом.

Діти мають відпочивати без відчуття провини, не боятися робити помилки, щоб вчитися та виправляти їх, а також бачити співчуття та емпатію батьків до інших людей, а не програмування на ворожий світ, де один пожирає іншого.

Думай про інших

Уперше ця настанова нас зустрічає на дитячих майданчиках та в пісочницях. «Потрібно ділитися іграшками», – як мантру повторюють батьки та близькі дітям, намагаючись посіяти в них зерно щедрості. Проте в результаті виростає невпевненість у собі та загублені особисті кордони. Відома американська письменниця, експертка у сфері виховання дітей навіть написала книжку з гучною назвою «Не ділитися – це нормально».

Тієї миті, коли голос із дитячого майданчика стає домінантою нашого життя, починаються проблеми. Ми ставимо чужі інтереси вище за свої плани та бажання. Ми боїмося образити когось, проте ображаємо себе. Ми віддаємо більше, аніж отримуємо. Ми не живемо для себе, а намагаємося «думати про інших» та «ділитися».

Будь хорошою дівчинкою

У світі є багато хороших дівчаток. На них радять одружуватися турботливі мами синочків, їх ставлять за приклад лінивим колегам, які рівно о 18:00 залишають стіни офісу, вони завжди готові прийти на допомогу та прийняти ваш кут зору.

Бо ж у господарстві потрібна добра господинька: щоб і їсти варила, і сорочки вчасно прасувала, і рота зайвого разу не відкривала. А шефу вигідно, щоб Юлька сиділа на роботі до 12 ночі, заробляючи йому на чергову поїздку до Домінікани.

А ще такі дівчатка часто впадають у депресії та стають жертвами насилля. Вони звикли орієнтуватися на думку інших та, як і в школі, робити усе задля п’ятірки. «Будь хорошою дівчинкою» стає саундтреком їхнього життя, гучність якого неможливо скрутити на мінімум.

Дослідження лікарки Керол Двек та її колег пояснює, що така поведінка є результатом неправильного підходу до заохочення.

Дівчат часто хвалять за те, що вони були «розумницями» та «хорошими», натомість хлопців – за те, що вони «старалися». Як наслідок: дівчата отримують «фіксований» тип мислення – переконання, що їхні здібності є статичними. Вони уникають викликів, легко здаються, якщо бачать перспективу виглядати неідеальними, та бояться зробити щось «не так».

Тоді як у хлопців, які «добре старалися», розвивається «перспективне» мислення. Вони з легкістю долають перешкоди та вірять, що, доклавши зусиль чи повторень, можна досягнути успіху.

Як із тим впоратися?

По-перше, усвідомлення проблеми – це вже 50 відсотків її вирішення. Коли ми розуміємо етіологію такої поведінки, ми здатні проаналізувати її та зупинити. По-друге, витіснити негативні навіювання ззовні допоможуть афірмації – короткі фрази, що містять вербальну формулу, яка після багаторазових повторень здатна змінити свідомість. Тобто це асиміляція старих негативних настанов новими. Афірмації активізують центри заохочення, які також вмикаються під час споживання смачної їжі, несподіваного виграшу в лотерею або отримання подарунка, – довели експерти Аненберзької школи комунікацій спільно з дослідниками Мічиганського університету та Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі.

Проте варто пам’ятати, що афірмації працюють лише в парі з діями. Якщо ви 100 разів повторите, що починаєте вести здоровий спосіб життя, а за п’ять хвилин побіжите до найближчого фастфуд-ресторану в пошуках бургера, то ваш план із покращення життя буде приречений на невдачу. Поєднуйте афірмації з діями – і буде вам щастя. Насолоджуйтесь кожним моментом, бо це і є прямий ефір вашого життя.

0

Читати ще

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter