BLOG на нічку: «не бійтесь хейтерів, вони дуже комічні»

Сьогодні у вечірній рубриці «Таблоїда Волині» читайте розповідь про хейтерів від рокерки з Луцька Тетяни Власової.

Допис вона опублікувала на своїй фейсбук-сторінці.

Якщо бажаєте побачити свій блог на сторінках нашого інтернет-видання – надсилайте тексти на електронну пошту: [email protected].

***

Про кількох хейтерів, значить, вам тут швиденько розкажу. Їх у мене трохи є. Більшість зі своїх хейтерів я знаю якщо не в обличчя, то в фейсбук-аватарку точно.

Першою була вона – Наталя.

Вона з’явилась у моєму житті як наслідок якоїсь швидкоплинної дискусії в одному з волинських пабліків. Там я написала, чому я проти стихійної торгівлі, і забула про це приблизно відразу.

Наталя не забула.

Наталя прийшла до мене в лічку з претензіями й прокляттями. З її сумбурних міркувань я мало що зрозуміла, але коли Наталя почала називати мене наркоманкою – дуже зацікавилась. Через месенджер Наталя кричала мені, що їй все про мене відомо, що з моїх слів видно, що я щось вживаю, і що вона вже от-от заявить «куда надо» про нас з Дімою.

Не знаю, чи заявила, бо коли я написала про цю історію у себе на сторінці, Наталя мене забанила. Потім розбанила, написала ще з десяток дивних коментарів, і забанила знову.

Так відбувалось кілька разів. Наталя, як ясне сонце, приходила зненацька з різних акаунтів, називала мене “наркоманкою” і так само раптово зникала.
Ця історія мала місце кілька років тому. Цікаво, що мені досі періодично надсилають скріншоти феєричних появ Наталії у волинських пабліках, де вона час від часу активно про мене пише.

Далі був музикант Діма. Ми спілкувались кілька разів і планували зустрітись на репетиції для співпраці. Але я закрутилась і вчасно не відповіла Дімі про зміну наших планів.

Мені за це досі соромно. Але тепер я думаю, що це був знак долі. Тому що якось ввечері Діма відкрив месенджер і почав тупо мені там хамити. Можливо, мав місце алкоголь абощо, бо «мумія» – це було найменш образливе з того, що раптом понеслося в мій бік від Діми. При цьому він прозоро натякав на те, що він геніальний музикант, а я бездарна і тому він сам ніколи не буде зі мною грати.

Я видалила цю переписку, перехрестилась і вже була б забула про Діму, аж раптом виявилось, що він всюди, де бачить моє ім’я чи фото, пише, що я «бєздарь».
Ну бєздарь то й бєздарь. За кілька років про того Діму я більше нічого ніде і не чула. Можливо, його геніальність не дозволяє йому в принципі робити щось, аби про нього чули.

Ще був Олівець. Якщо ви знаєте Олівця – ви знаєте, про що я кажу. Цей дивний хлопчина примудрився налаштувати проти себе половину українського поетичного фейсбук-сегмента.

Я трималась довго. Володя періодично вигулькував у коментарях під моїми постами та намагався мене на щось спровокувати. Мене це, в принципі, веселило.
Володю я навіть трохи жаліла, бо він якось ні в чому не був успішний – ні у своїй творчості, хоча претензійно величав себе поетом, ні у своєму блогерстві, якого дуже прагнув. Але з творчістю не складалось. Зате складалось із фейсбук-чварами.

В якусь мить, відчувши, що я не ведусь на провокації, Олівець затупився і перейшов до відкритого хамства. Після цього він почесно став першою і єдиною наразі людиною, яку я послала у фейсбуці туди, куди не напишу, бо читатиме мама.

Володя цей коментар видалив, а мене видалив зі своїх друзів і, сподіваюсь, зі свого життя.

До речі, в Олівця є друг, який на своїй сторінці типу критикує українських поетів, а насправді просто криє їх матюками та лайном. Мої вірші він теж вишуковує і таким чином у себе публікує, щоб, типу, мене зганьбити.

Ну що ж, думаю тоді собі я. Завдяки моїм віршам твою сторінку, чувак, принаймні хоч хтось читає.

Дякую, що дочитали, і не бійтесь хейтерів, вони дуже комічні!