Сьогодні у вечірній рубриці «BLOG на нічку» читайте філософський текст волинської журналістки Наталії Мурахевич. 

Допис вона опублікувала на своїй фейсбук-сторінці. 

Якщо бажаєте побачити свій блог на сторінках нашого інтернет-видання – надсилайте тексти на електронну пошту: [email protected].

***

Одного разу ти чуєш, як хтось позад тебе здивовано каже:

– Її кінь здох. Як вона може на ньому їздити?

І ти зупиняєшся, ошелешена. Ні, не заскочена зненацька – адже останнім часом з коником справді було щось не так, але щоб аж здох? Ну так, підгальмовував трохи, не дихав… А хто сказав, що для того, щоб могти їздити – треба дихати? Просто треба його підганяти краще. Чи годувати? Але ж він їсти не хотів… А так – як завжди…

І взагалі це був твій єдиний кінь, ти його і вибрала сама – за всіма сучасними критеріями, щоб ціна, якість і тенденції… І мрії свої ти пов'язувала лише з ним. Саме він мав завезти тебе в світле майбутнє. Ну і так, по господарству... А тут – здох…

Може, все-таки не дуже він і мертвий?

Ти задаєш це питання подругам, рідним і знайомим, але не віриш, коли вони кажуть - ну звісно, він здох, та ми вже й казали тобі про це, але ти не чуєш...

«Ага, вони так кажуть тому, що у них нема такого коня», – вирішуєш ти.

Аби пересвідчитися, що все добре, що коню просто треба перепочити чи підлікуватися, аби ви й далі могли упевнено скакати у далекі сині далі, ти кидаєшся до ветеринарів – і вони видають тобі якийсь латинський аналог слова «здох», а ти думаєш – ні, вирок не може звучати так таємниче, це якесь заклинання, варто промовити його над конем мільйон сто тисяч п’ятсот п’ятдесят п’ять разів – і він оживе. І ти промовляєш. І при цьому робиш йому масаж і заквітчаєш гриву новими стрічками – щоб і самій думати, що він живий, і люди щоб нічого не запідозрили. Думка людей важлива. Іноді ти навіть виставляєш коня напоказ, обперши об щось, щоб всі пересвідчилися – все, як завше. Гуд і окей.

Наступним кроком стає візит до представників нетрадиційної медицини, бо що можуть знати якісь там ветеринари, коли є маги?

Юний маг з очима, які увібрали весь Всесвіт, зустрічає тебе на порозі своєї хижі й, зачекавши, поки ти прилаштуєш якось тушу коня, каже: «Твій кінь здох» і додає: «А чому ти не літаєш? У тебе ж є крила» - і зачиняє двері…

Крила? А, ну так, крила… Звісно, є. Завжди були. Жінки вашого роду від віку крилаті. Але тобі чогось здалося, що на коні – зручніше. Ти навіть хотіла відрізати крила, але ніяк не зібралась, так і плуталися там, за спиною, створюючи самі незручності. Але щоб літати? Жодного разу й не спробувала…

І ти сунеш коня до таксидерміста. Може, якщо його… Як би це назвати? Переробити? Змінити? Удосконалити? І прилаштувати до нього коліщатка… Ніхто і не помітить. А здалеку так і зовсім буде – не відрізнити. І можна буде і далі… Як колись… Але поки з коня роблять опудало, виникає гостра потреба у пересуванні – і ти не маєш часу на роздуми, змахуєш крилами й летиш. І уже за день-другий, ніби поглянувши на себе збоку – дивуєшся, а як можна було жити інакше?

…А тоді якось бачиш – хтось їздить на твоєму коні. Він виглядає – як живий. І коліщатка не дуже й помітні. Якщо зверху дивитися. Або якщо не знати про їхнє існування.

І ти тоді думаєш – ну от і добре. І летиш далі…