Гостею проєкту «Волонтери нашого міста» на радіо СіД FM стала культурна менеджерка, волонтерка і організаторка книжкових фестів Елла Яцута. Саме завдяки їй вся літературна Україна отримала фестивалі Meridian Lutsk і «Фронтера».

– Кому легше займатись волонтерством: математикам чи гуманітаріям? Це я до того, що як так сталося: ти – людина літератури – в Ангарі займаєшся цифрами? 
– Думаю, що і воювати, і волонтерити можуть як гуманітарії, так і математики – і ті, і ті навички дуже потрібні. Чому в мене склалося з цифрами? Напевно тому, що у перші мої місяці роботи йшлося не так про бухгалтерію чи цифри – їх рахували Excel та калькулятор, а про вміння вибудовувати систему і логістичні звʼязки. Це якраз корисні навички культурного менеджера, бо коли ти готуєш фестиваль, то шукаєш, як привезти автора, як про нього розповісти, де знайти гроші на його приїзд. Так само було із волонтерством – треба привезти дрон з якоїсь країни максимально швидко та знайти на це кошти. Певною мірою, одні навички наклалися на інші.

– Коли і як ти приєдналася до команди «Ангару»? 
– Я доєдналася, здається, наступного дня після його появи. 24 лютого відкрилися двері «Ангару» не для відвідувачів театральних постановок, а для людей, які тут і зараз хочуть робити щось, аби допомогти нашим військовим. Спочатку я прийшла допомагати – певно, якісь ящики переносити, без конкретної мети. Тоді був хаос, який швидко перейшов у порядок, а через певний час у системну роботу. Якось все налаштувалося, люди поділилися на відділи – моментально з'явився міжнародний відділ, фінансовий, відділ пакування тощо. Ми ніби відчули один одного, зрозуміли, хто що має робити і почали вибудовувати кожен навколо себе систему, об'єднуватися в групи. 

– Фінансові звіти. Як вдається зводити кінці з кінцями, зважаючи, що є багато способів підтримати збір – банки, PayPal, готівка. 
– Дуже складно було на початках, тому що це були великі суми, які надходили різними шляхами та в різній валюті. Ми на той момент ще чітко не розуміли, що і як правильно робити. Мало хто був до цього готовий, навіть ті люди, які мали навички роботи з фінансами, напевно, не могли так швидко оперувати такими великими сумами, розуміти, як це все буде декларуватися, оподатковуватися і тому подібне.

Нашим завдання було зафіксувати кожну гривню, євро, долар, злотий і іншу валюту, яка заходила. Звісно, кошти ми в ту ж хвилину пускали в роботу, але намагалися фіксувати все, що заходить; все, що витрачаємо; все, на що ми витрачаємо. Це були не наші гроші, а гроші людей, які нам довіряють. Для нас було критично важливо цей рівень довіри і репутації зберегти, і досі, я вважаю, «Ангару» довіряють, тому що з самого початку, хоч би як було складно, ми намагалися всі звіти показувати.

– Чи є, на твою думку, палки в колеса від держави?
– Є багато моментів, і, благо, є фонди, які адвокатують ці моменти. Один з нашумілих кейсів – коли дрони Mavic завозилися в Україну як товар подвійного призначення, через це їх провезти було дуже складно. У перші місяці великої війни їх не можна було знайти практично ніде, всі луцькі фотографи свої вже позвозили. Ми шукали безпілотники за кордоном – в Україні вже було нереально. І ось ти намагаєшся провезти ті 2-3 дрони, які знайшов десь в Естонії, доводиш їх до кордону і розумієш, що їх не пускають, тому що в тебе немає документів. Йдеться не про те, що волонтери не хотіли робити документи, а про те, що ці документи мала зробити військова частина. Уявіть – говорите з військовим, який зараз у різанині, і кажете йому: «Вибачте, ми не привеземо Mavic, бо мені треба, щоб ви і ваш командир печатку поставили і передали мені цю печатку в Луцьк, а я з нею поїду на кордон, покажу її». Це затягувало дуже багато процесів. Благо, з цими дронами розібралися, але такі моменти ще є. Бюрократична машина аж занадто закручує гайки.

– Чи є якісь поблажки від фінустанов для волонтерських зборів? Наприклад, спрощене зняття, переказ без комісії чи щось таке. 
– Як благодійний фонд ми заключили з банком договір, що у нас є саме благодійний рахунок, тому комісію в нас забрали. У перші місяці величезна проблема була з оплатою з валютних рахунків, оскільки ми майже все купляли за кордоном. Я просто йшла напролом і змушувала банк шукати будь-які варіанти, щоб ми могли проводити оплату. Хочу зауважити один важливий момент для тих, хто збирає кошти на банки і потім купує для військових якісь: обов'язково майте підтвердження витрат цих коштів! У певний момент податкова, фінмоніторинг чи інша якась установа можуть до вас звернутися і попросити підтвердити публічний збір. Можливо, у вас нічого й не спитають, але якщо спитають – краще, щоб ви це мали.

– Із твого досвіду – які методи і канали комунікації найбільш ефективні, щоб закрити збір? 
– Напевно, зараз соцмережі 100% працюють найкраще. Нас робить спільнота, яка довкола нас є – люди, які нам довіряють. Багато хто досі дотримується думки, що про добрі речі варто мовчати. Ні, про добрі речі варто говорити. Це варто робити не собі на славу, це варто перетворити на звичайну побутову річ – донатити, підтримувати військових, говорити про це, нагадувати про це комусь ще. Дієвий метод – цікаві збори. Я обожнюю того ж Василя Байдака, який може зібрати кілька мільйонів, зробивши креативне відео. На жаль, не всі волонтери так вміють робити. Я, хоч би як хотіла, не зможу заспівати, хоча дуже хочеться часом (посміхається). Але, з однієї сторони, Байдак чудовий, а з іншої – трохи сумно стає, коли думаєш, що для людей треба співати, танцювати і стрибати через голову, щоб вони зрозуміли, що повинні підтримувати армію.

– Як звичайному українцю не загубитись в численних зборах? Кому донатити, якщо половина стрічки в таких дописах?
– Перш за все, знайдіть 1-2 фонди, яким ви довіряєте, за якими будете постійно стежити. Так ви будете знати, з чим вони працюють та розуміти, кому задонатили. Також майте невеличку скриньку для дуже близьких – чим далі, тим більше наших близьких друзів будуть збирати кошти для свого брата, сестри чи інших рідних.

– Чи згодна ти з тезою, що тил забув про фронт? 
– Частина тилу, яка оточує мене, не забула. Мені важко відповідати на це питання, бо я справді дуже кручусь у своїй бульбашці, яка виснажена постійним намаганням щось зробити. Я не готова зрозуміти позицію «я не хочу читати новин» або «я втомилась від війни».

– Зважаючи на те, що ти працюєш із письменниками і поетами, як літературна сфера долучається до волонтерського руху і наближення нашої перемоги?

– Мене неодноразово питають, чи буде «Фронтера», і я в цей момент думаю, що є багато авторів, яких я не можу запросити, і я не можу зробити фестиваль. Тобто, я можу зробити фестиваль, але мені б хотілося їх там бачити. Багато авторів воюють, багато волонтерять. Практично всі активно задіяні в цьому русі, дотичному до Сил оборони. Я пишаюся українською літературною спільнотою, тому що в якийсь момент відклалася десь подалі гризня між собою, і всі почали спільно працювати на підтримку Сил оборони.

Aудіоверсія інтерв’ю: https://on.soundcloud.com/6rBPw