• банер чікос

17 років теплих ефірів: радіостанція СіД FM святкує день народження

18 Листопада 2020

День народження святкує перша на Волині комерційна радіостанція. СіД FM почало мовити на хвилі 102,4 у Луцьку 18 листопада 2003 року. Впродовж 17 років ефір радіо наповнювали різноманітні шоу, актуальна музика, місцевий контент. Незмінним завжди лишається позитив, який випромінюють ведучі СіДу. З нагоди річниці «Таблоїд Волині» публікує спогади колишніх працівників радіо про роботу в ефірі.

***


АРТЕМ ДИКИЙ (DJ ARTEM NEBA)

Спочатку я був просто діджеєм в клубах, якій прагнув чогось більшого і по протекції мого знайомого потрапив на радіо. Хотілось програму про електронну музику і доступ до ефіру. Але, все пішло далі, мене покликали в повноцінні години на радіо і дали першу колегу – Олену П'яних. Кожне моє слово в ефірі вислуховувалось і кожен мій вихід в «прямий» чекав на суворий контроль директора Роми.

Я отримував добрих стусанів на своїй першій хвилі в Луцьку СіД FM. Часом копіював знайомих мені ведучих, часом губився на перших «еееееее, ну», а часом розповідав просто те, що було в голові, чим добре вводив в ступор усіх (і самого себе). Іноді мої лекції сильно затягувалися, проте я мав виговоритися, знайти себе і свій «темп». Так що за терпіння просто мушу ставити пам'ятник усім!

Все вирішило одне інтерв'ю, взяте мною у Кузьми Скрябіна. Він якраз приїздив з концертом, і ми затащили його до нас в студію. Довірити таку справу вирішено було мені. Це був мій шанс. Буквально з перших секунд знайомства ми настільки легко і невимушено говорили, несли нісенітницю, жартували про білизну, але при цьому встигали розкривати якісь цікаві теми. Я був в захопленні, проте ніяких хвилювань і зайвих нервів не було. Саме тоді я зрозумів, ким потрібно мені бути.

І це дуже банально – собою. У той же день (а правильніше ніч) ми ще й зустрілися в нічному клубі. Правда Кузьма вже був у мікрофона, а я за діджейством. До цих пір вважаю це днем мого народження як радіоведучого і початком мого дорослого ефірного шляху. Хотілося б вірити, що цей запал не мине ніколи. І чим би не довелося займатися далі, моє інтерв'ю з Ним тривало б по-довше. І як сказано у моїй улюбленій книзі: «Першим було слово...».

НОНА

«Позитивно заряджений привіт надсилаю усім слухачам радіо СіД» – як же давно я не казала так в прямому ефірі! Приємні спогади й ностальгія за шаленимим емоціями, які проживала щодня переступаючи поріг студії. Для мене на радіо – це мрія дитинства, яка стала реальністю. І, насправді, навіть важко назвати роки, проведені в студії, роботою, швидше – улюбленою справою і хобі.

Курйозних моментів і приємних спогадів, пов'язаних з СіД FM у мене безліч. Це і перший ефір, і перші зіркові гості, і вимкнення світла в студії під час прямого ефіру, і благодійний марафон тривалістю понад дві доби. 48 з половиною годин в прямому ефірі, як же це круто було! Це неймовірні емоції, які створює атмосфера постійного драйву і кайфу від того, що ти робиш, бо ти любиш свою справу.

ОЛЕКСІЙ КУРБАН

«Всім привіт! Ви слухаєте 102,4, це СіД FM. В ефірі – Олексій Курбан». Саме так майже 15 років тому (Боже мій, 15 років!) я розпочинав ранкові, вечірні та обідні ефіри радіостанції СіД FM. Андрій Зубенко керував цим величезним радійним кораблем, який плив дуже неспокійними хвилями радіопростору. Вікторія Жуковська взагалі тоді була у декреті, Роман Вербич готував першокласні спортивні та світові новини. Пашка і Антон класно монтажили, ну а ми з Ноною проводили «Озерну сутичку» і радіомарафон, на якому ми 48 з половиною годин не спали і збирали гроші тим, кому це було потрібно. Було дуже весело, було дуже круто!

НАТАЛКА АНДРОЩУК

СіД FM – це любов. Коли згадуєш, то так тепло на душі стає, тому що зі мною працювали дуже веселі, круті та енергійні люди, і ми досі товаришуємо. Тобто це друзі на все життя.

Під час одних з перших ефірів мені довелося проводити вітальну програму, і прийшло доволі пікантне повідомлення. На той момент мені було якось дуже важко його озвучити, тому що воно було таке... цікаве і мені було дуже соромно озвучувати це в ефірі, тому я постійно його переносила. Думаю: «Перенесу я його на наступну вітальну програму, можливо, я тоді наважуся його озвучити і дати відповідь на питання, яке мені поставили».

І після вітальної програми мої колеги заходять в студію цікавляться, як все пройшло, як я себе почуваю, чи впевнено, чи все добре, питають, які повідомлення прийшли і питають, чому я не озвучила оцього повідомлення.

І мені так соромно, ну як я про таке буду говорити в ефірі, ну ви що, хлопці, це ж така тема делікатна. І бачу хлопці починають так сміятися і казати: «Ти що, Наталко, потрібно відповідати слухачам, а раптом це питання життя й смерті, потрібно дати відповідь!» І тут я розумію, що вони просто наді мною пожартували, що це вони надіслали повідомлення, хотіли почути наскільки я смілива в ефірі, як я викручуся, що я відповім. Тоді я зрозуміла, що треба десь на щось наважитися, просто знайти правильні слова і дати правильні відповіді.

РОМАН ВЕРБИЧ

Дізнався про вакансію на радіо завдяки оголошенню у газеті «Сім’я і дім». У газеті працював мій батько. Одного разу приніс додому один примірник. Всі все тягнуть додому. Там я побачив оголошення про те, що набирають людей на радіо. Прийшов на співбесіду – так і потрапив на роботу. За роки на радіо СіД було багато цікавих проектів. Один з моїх найбільш улюблених – «Заспіваймо пісню веселеньку». Його ми творили із найкращим, на мою думку, звукорежисером Антоном Кондратюком. Я брав якусь пісню і по репліці стібав тексти пісень. Благо, в нас поле для діяльності – обширне. Обирати було, як кажуть, до вибОру, до кольОру.

Було раз, що на радіо пробув понад добу. Ми переходили на цілодобовий ефір, тому напередодні цілу ніч писали нові джингли, анонси, концепції програм. І о 7-ій ранку стартанули із новою програмою. В ефірі після безсонної ночі говорив із самого ранку до 15-ої години. Після цього вже із полегшенням вирішив піти додому. І по дорозі телефонує мені шеф – що за годину треба взяти інтерв’ю. Ну, що робити? Повернувся і далі працював.

Було, що матюкалися в нас в ефірі. Слухач комусь переказував привіт – говорив гарно і чемно. А потім – швидко заматюкався. Ясно, що це прямий ефір – я забрав мікшер швидко. Але ж слово – не горобець! Матюк одразу полетів по радіопростору.

НАТАЛКА ШЕПЕЛЬ

«Сім’я і дім» завжди мала свою особливу енергетику через людей, які сюди якимось дивним чином магнітилися. Ну, добре, не якимось, а методом «запропонуй вакансію на СіД своєму другові». Так створювалося середовище своїх близьких по духу і цінностях людей. Сідівці добряче вар’ювали.

Наприклад, могли на перше квітня розіграти всю Волинську область повідомленням про волинського Мауглі з правдивим фото сина одного з журналістів, а потім мати червоний телефон від дзвінків усіх можливих служб у справах захисту дітей. Ну або історія про волинську чупакабру, де рибина, яку спіймав на вихідні один із заядлих рибалок, була вбрана в кожушок пошитий редакцією і пару ручок від пластмасової ляльки.

Результат на фото був дуже приголомшливий, ну і для журналістів в результаті потім теж. Але тоді такі історії це також був один із способів перевірити наскільки люди ведуться на фейкові новини, якими зараз закиданий інтернет. Разом з тим ми могли знайти в коробці неподалік редакції покинуте немовля і підняти всіх на вуха, щоб не лише врятувати його, щоб знайти йому нову родину. Ми могли переносити меблі, повністю преревозити родину, наприклад, яка яка позичила своїм близьким друзям всі кошти, відкладені на купівлю квартири і в результаті лишилася жити на сходовій клітці, ми допомагали знайти їм нове житло.

Ну, ми працювали як аналітики й дослідники, шукали і зводили на сторінках газети зниклих родичів, ми вирішували питання житла для неповносправних і просто розповідали історії, які допомагали комусь жити. Вочевидь, секрет атмосфери Сім'ї і дому – це історія про те, як ви човника назвете. Кілька сімей були створені під дахом «Сім’ї і дому» і щасливо живуть досі.

Майже від початків я працювала в газеті «Сім’я і дім», вела програму від газети на телебаченні, яке тоді функціонувало «Полісся ТВ», а потім, коли з'явилося радіо «СіД», в мене була програма «Територія жінки», теми, які ми зачіпали там сьогодні також активно обговорюються в суспільстві на різних майданчиках.

Було в нас і про насилля в родині, про те як непросто жінці поєднувати різні соціальні ролі, про партнерство й про красу і про право народжувати, багато-багато інших тем. Пригадую одного разу на ефір завітало до мене троє прекрасних жінок, ми попередньо проговорили нашу розмову, дуже весело щебетали, атмосфера була такою легкою, я в ейфорійному передчутті класного ефіру і от старт, я предствляю співрозмовниць і коли до однієї з них доходить черга сказати «привіт», вона так пильно дивиться на мікрофон, розтуляє рота і не видає ні звуку.

Ефір набирає обертів, я на ходу міняю питання, плин розмови в цілому, по моїй спині біжить вже струмочок, а вона мовчить і мовчить. От ефір закінчується, все позаду, якийсь час в студії тихо і вона раптом каже: «Який я класний ефір пропустила. І що злякалась, злякалась німого мікрофона, тож так можна й все життя пропустити» От, власне, думаю, що цей епізод про секрет «Сім’ї і дому»: не боятися експериментувати, не боятися жити.

АНДРІЙ ТИМЧУК (ТІМА З ГУРТУ ФЛАЙZZZА)

Починалося все з «Веселих стартів», тоді мене запросив Василь Рябчук, який, згодом став директором радіостанції. Запросив в якості людини, яка створила би класну програму про українську музику (тоді за квотами також вимагалася певна частка української музики в ефірі). Він поклав цю місію на мене. Можна було собі уявити, як важко було в 2003-2004 роках без швидкісного інтернету, без особливої преси збирати ці матеріали, особливо аудіо.

Зрештою, пам’ятаю свій «скрипучий» давній модемчик домашній і часи, коли по 12 годин поспіль я шукав матеріали на 10-15-хвилинну програму. Втім, мені вдалося зробити близько 50 програм про українські команди, в кожній з них я розповідав про сам гурт, про його учасників, фестивалі, досягнення. Подавав це все в такому жартівливому стилі. Допомагав мені Антон Кондратюк по монтажу, який це все оздоблював прикольними фішечками в саундфоржику, за що тобі окремий респект. Програма називалася «Молоді, але вже не зелені». Зараз, мабуть, було би смішно його послухати, ну але це було кльово.

А ще тоді ж ми зробили вітальну програму виключно з україномовних пісень. Спочатку це трішечки дивувало і обурювало місцями слухачів, які звикли чути і руский рок і інше шось до того, а тут ми радикально поставили ребром і що дало, зрештою, гарні плоди і чудові результати.

Фактично за місяць два вже було море дзвінків і люди замовляли далі в передачі тільки україномовні треки, це було дуже круто. Це дуже гарний результат, показовий, як на мене, який можна використовувати і на всю Україну.

Ще один проект, який ми створювали – «Авто драйв». Я пам’ятаю ці шалені часи, коли ми гасали по всьому місту, мені видавали або якогось таксиста, або водія з корпорації, який возив мене по місту. Суть програми була в тому, що ми сідали в авто, я набирав зі свого телефона номер студійний і ми спілкувалися з ведучим на пряму. Я розповідав про затори по місту, моменти, які цікаві могли бути автомобілістам, а потім ми розпочинали гонки. В авто в мене був подарунок якийсь.

Ми оголошували в етері яка машина, вона була завжди різна, колір, марку і водії, які чули нас, могли помітити це авто у місті, головна умова була нас обігнати, стати перед нами, увімкнути аварійку і тоді ми виходили з авто і вручали подарунок. Зрештою переможець міг передати вітання в етері. З часом гонки ставали ще запеклішими і машини нас буквально переслідували.

***

Приєднуйтеся до святкування на 102,4 просто зараз. СіД FM можна цілодобово слухати онлайн за посиланням https://bit.ly/3cnkv2E






3

Читати ще

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter