Волинянин їздить на раритетному авто американського генерала

^{Текст і фото: Роман ЖИЖАРА}

Луцьком їздить унікальна диковинка – шестиметровий смолистого блиску 80-літній автомобіль «Buick Roadmaster» з Америки, який у гангстерські 1930-ті за океаном могли дозволити собі лише багатії. Тепер цей красень-седан преміум-класу може замовити на власне весілля кожен волинянин. Везтиме під вінець особисто власник антикварного автомобіля – єдиний на Волині автореставратор Олександр Іовхімчук, який власноруч реанімував іржаву старовину.



ПОВЕЛИТЕЛЬ ДОРІГ ІЗ ВОЄННИМ РОДОВОДОМ

Чотиридверний «Б’юік» вражає шиком: витончений дизайн, хромовані фари і бампери, розкішний салон, інкрустована деревиною передня панель-торпедо та пасажирський викидний столик.

– Притім цільна порода – не дешевий шпон. Столик із натурального горіха. Тут усе натуральне, все справжнє, – переконує реставратор.

Сидіння мостилися нові, оббивка перешивалася. Наполіг на виключно диванах, бо не визнає одинарні сидіння. «Як спереду, так і для пасажирів мусять стояти дивани», категорично стверджує.



– Авто американське, випущене 1939 року корпорацією «Дженерал Моторс». Припускаю, що потрапило в генштаб фельдмаршала ІІ Світової Бернарда Мантгомері, тому вважається військовою генеральською машиною. Нині це доволі рідкісний автомобіль, хоча, крім США, їх випускали в Англії і Німеччині. Але мало які живі понині, – каже Олександр.
У перекладі з англійської «Buick Roadmaster-80» означає «повелитель доріг» 80-ї серії. Авто справді почувалося тогочасним королем, бо було найрозкішнішим, найдовшим і потужним серед «американців».

– Більш престижною вважався хіба що «Б’юік» серії 90 Limited. Але то була обмежена партія, яка дещо незграбна за дизайном і пропорціями кузова, – зазначає реставратор.

Луцький «Б’юік» з-під рук реставратора отримав замість рідної підвіски «Oldsmobile Aurora» вже сучасну – від «Опеля». Також має потужніший двигун і коробку передач, теж німецькі. Коли купував авто, під капотом стояв двигун Горьковського автозаводу. А після оновлення ходової і двигуна авто-«дідусь» може розганятися до 120 км/год.



– Дав під хвіст – і вона вже летить, – сміється господар авто.

До всього, є гідравлічний підсилювач керма, АБС, дискові гальма, як кажуть, повний «фарш».

– Хоча переробив багато, автомобіль не втратив раритетності. Бо кузов машини повністю оригінальний. Щоправда, крім запасок, їх не вдалося знайти навіть на американських аукціонах, – запевняє господар. – Як у всіх «американців», коробка передач на рулі. Ще майже всі аксесуари оригінальні – їх теж придбав у США.



ШУКАЄ ШИКАРНУ КЛАСИКУ

Машину брав у жахливому стані. Якось у 2010-му знайомий навів на селище Красний Луч на Луганщині. Тамтешня онука ветерана війни продавала «Б’юік» у напіврозібраному стані.

– Спочатку хотіла за неї неймовірні гроші. Не дивно, що сім років намагалася продати. Я приїхав, переговорив, бачу – моя машина. Вмовив на адекватну ціну – і купив.



Принагідно випитав родовід, бо принципово шукає лише легендарні авто. Як розповіла внучка, авто перепало від діда. Ніби на ньому їздив сам фельдмаршал Мантгомері. Легенда схожа на правдиву, зважаючи, що на цьому преміум-авто у війну їздили генерали. До всього, машина з таємницями: досі невідомо, чому кузов був оббитий заклепками з нержавіючої сталі.

– Про реставрацію довго і нудно розповідати. Скажу коротко: затратив п’ять років тяжкої праці і багато грошей. А завдяки тутешнім горе-майстрам, то була найважча реставрація за моєї пам’яті, – зітхає Олександр.

За 20 років власної справи реставратор жодного автомобіля з-за кордону не привіз. Шукав і таки знаходив шикарну класику на батьківщині. Скажімо, унікальний «Hudson Custom Eight-14К» 1937 року або кабріолет «BMW-321» випуску 1940-го.



– Чому? По-перше, дорого. Неймовірне розмитнення. Отож, щоб придбати раритетне авто, потрібно викласти щонайменше 100 тисяч доларів. А ще плюс обсяг робіт – немає сенсу везти, – каже реставратор.

Малолітражки принципово не бере. Бо всі хочуть великі й шикарні автомобілі. Зазвичай, як і заведено в колах колекціонерів, купує виключно довоєнні авто – з округлими формами, класичним витонченим дизайном.



– Більшість реставраторів починали зі старої «Побєди», «Волги», «Москвича». Я не беру цих машин, не хочу. Ці автомобілі не рентабельні. Одні збитки від реставрації.

ПІДРОБЛЯЄ «ВЕСІЛЬНИМ ГЕНЕРАЛОМ»

Усі відновлені раритети Олександр обкатує особисто. Каже, в процесі їзди щось таки вилазить.

– Раритетну машину, як діамант, треба відточували до досконалості. Зазвичай обкатую 2–3 місяці. Коли все повилазить – недоліки ліквідуються, і виходить відмінне авто.
Реставратор не приховує, що живе з продажу ретро-автомобілів.



Однак нині сутужні часи – ніхто нічого не купує.

– Сьогодні я би віддав з великою скидкою. Та покупців мало, вони особливі – або дуже заможні, або такі фанатики, як я, – каже реставратор. – Іншим не по кишені. Та й не практичний він. Їздити на 6-метровому авто, коли всі на тебе заглядаються? Його і поставити нікуди не можна. За ним треба постійно наглядати.



Олександр живе з дружиною на Вишкові. Жінка не перечить захопленню.

– А що жінка? Аби шмат м’яса варився в борщі, то й залишить у спокої. Я знайшов свою нішу. Ліпше ходити генералом нетоптаною стежкою, ніж посереднім плентатися в натовпі.
У міжсезоння, коли немає роботи, реставратор возить весільних молодят на розпис і вінчання.



– Через 50 років покажеш фото і відео з весілля – ти чоловік! Бо класика цінується у всі часи. Це тобі не один з мільйонів БМВ чи «Мерседесів» – це нетлінна класика.

За весілля бере по 33 долари за перші три години. Далі – суттєві знижки. Загалом оренда «Б’юіка» з водієм обходиться в 100 доларів.

– Машина свіжа, в ній побувало всього п’ять весільних пар. До речі, за кермо сідаю сам. Відповідно одягаюся: лакові туфлі, підтяжки, метелик, справжній фетровий капелюх-котелок. Цей антураж додає урочистості події, – усміхається господар авто. – Бувало, весільні гості фотографуються частіше з водієм, ніж машиною.



Про продаж «Buick Roadmaster» уже задумувався. Ціну не називає, хоча на закордонних сайтах подібні раритети оцінюють у щонайменше 60 тис. доларів.

– Кожна машина має свою ціну. Хоча є авто, які не хочеш продавати. Як оцей «Б’юік». На ньому комфортно їздити – це абсолютна іномарка: гідропідсилювач, дискові гальма, АБС, тахометр, спідометр. На ній їдеш – відпочиваєш. На інших раритетах їздити важкувато. Оглядовість паршива, та й швидкість не та. Але мусиш продати, щоб вижити і сім’ю прогодувати, – каже реставратор Олександр Іовхімчук.

^{***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа).}