^{Текст: Роман ЖИЖАРА}
 
Миколу Матусевича жартома називають «металоломщиком». Бо збирає весь старезний брухт, який несуть городяни. У такий спосіб рятує від нищення спадщину рідної землі. «Я не мисливець за антикваріатом, а збирач краєзнавчих древніх речей», – наголошує колекціонер.
 
47-річний начальник управління соцзахисту Володимира-Волинського Микола Матусевич зібрав понад тисячу артефактів – від доісторичної кам’яної сокири до гасового автомобільного ліхтаря.
 
ПРО КОЖНУ РІЧ РОЗКАЖЕ ЛЕГЕНДУ
 
– Старовину дарують або купую в людей, які несуть мені, знаючи, що схиблений у тому напрямку, – каже чоловік. – Про кожну річ з колекції можу розказати цікаву історію.
 
Наприклад, є рідкісна швейна машинка «Зінгер». Її родовід з 1860-х років. Таємно переправляли через Західний Буг із Холмщини на Волинь під час операції «Вісла».
 
– Хазяї розповіли, як її довезли на конях до ріки, на човні вночі переправили через Буг. Потім у лісі закопали, щоб совєти не забрали. Це історія не лише родини, але й цілої епохи, – каже колекціонер.
 
Багато речей вдалося врятувати від «червоних комісарів». У Миколи є рідкісна гасова лампа ХVІІІ століття – освітлювала панський маєток. Каркас позолочений, що було спокусливо для комуністів.
 
– Щоб приховати позолоту, лампу перефарбували. Бо комуністи, як сороки, тягнули все, що блищить, – розповів чоловік. – Врятували й цей скарб – мисливський ґудзик ХVІІ століття. Всередині – срібний барельєф оленя, зовні – позолота.
 
Віднедавна отримав у колекцію найдавніший експонат – давньоримську застібку-фібулу VІ–VІІІ століття до нашої ери.
 
– Нею пришпилювали плащ чи накидку, швидше за все, це парадна фібула легіонера, – каже збирач. – Уся вкрита емаллю. Під лупою можна побачили мініатюрні візерунки, які оперізують застібку.
Колекціонер досі не може визначити реальну ціну унікального експоната.

[img data=def]29_04_2016_592169181/img_0951_2.jpg[/img]
 
ЗГАДКА ПРО ВІКІНГІВ І ПРАДІДА-ШЛЯХТИЧА
 
Третина експонатів – сакральний антикваріат. Вражає колекція натільних хрестиків IX–X століть, так званих мощовиків. Хрести розділяли на дві частини і всередину вкладали мощі святих. Є десяток медальйонів-оберегів у вигляді сокир, що походять від вікінгів.
 
– Ці сокирчини носили князі або воїни. То ще дохристиянська доба. Сокири символізували зброю Перуна, – зазначає збирач.
У колекції на особливому місці фрагмент герба волинських князів Чацьких. Господар шанує раритет, бо сам походить із київського дворянського роду.
 
– Мого прапрадіда – статського колезького совітника (чин полковника) – царським указом направлено з Києва до Володимира, призначили начальником пошти. Відтоді родина живе тут, – каже Микола.
 
Окрім «залізяччя», в колекціонера багато рідкісних документів. Особливо цікава декларація проводу ОУН від 1949 року.  Іще один унікальний документ – агітка-комікс 1946 року «Що принесе вам сталінський комунізм?», виконана у стилі політичної сатири-коміксу, де українська інтелігенція і селяни вмирають від голоду і катувань, а сталінські комісари жирують.
 
– Думаю, що то карикатури руки нашого відомого повстанського художника Ніла Хасевича, – розповідає він.
 
ГАРАЖ ПЕРЕТВОРИВ НА МУЗЕЙ
 
Колекціонер сам не шукає антикваріат, на те не має часу. Працює начальником міськуправління соцзахисту. Заодно ветеран-партієць ВО «Батьківщина» – один з небагатьох вірних багнетів.
 
– Коли вступав у партію 17 років тому, навіть не мали партійних квитків. У зошити записувалися, – пригадує Микола. – Якось мене сватали в соціалісти. Але я категорично відмовив: кажу, до Мороза не піду. Я люблю жінок, то й до Юлі Тимошенко піду. І в цій партії понині.
 
До нинішньої посади вчителював у сільській школі, служив прикордонником, займався бізнесом. Став депутатом, потому секретарем міської ради.
 
– У дитинстві допомагав батькові займався розсадою – він пікірував огірки, помідори, капусту. Я просіював землю через сито, щоб м’яка була. Сіяв – аж раптом монетка покотилася, залізячко цікаве вилізло. Отак від малого й запалився старовиною, – пригадує Микола.
 
Що знаходив – здавав до місцевого краєзнавчого музею.
 
– Після армії прийшов до музею, а там немає жодної речі, які я подарував. Пам’ятаю, дав п’ять ящиків з-під яблук старовинних пляшок, яким по два століття. Питаю, де? Кажуть, відправили в Київ на експозицію, а по дорозі – «бій». Насправді розійшлися по різних колекціях, – розповідає колекціонер. – Як побачив таке, вирішив: буду все акумулювати в себе.
 
Усе тримає у просторому гаражі. Благо, місця не бракує в ангарі 15 на 6 метрів. У родині колекціонера підтримують, хоча захоплення ніхто не успадкував. Старший син Станіслав навчається у польському Любліні на управлінця. Менший Толик третій клас закінчує. Різниця між дітьми – 15 років.
 
– Одружився рано: пришов з армії, побачив Вікторію і переміг, – сміється Микола. – Дружина має три червоних дипломи – шкільний, педучилища й університетський.
 
Жінка не перечить колекціонуванню.
 
– Спочатку Віка намагалася протестувати. Казала, «не неси залізяччя в хату». А потім змирилася, – пригадує господар.
Сімейний скарб охороняє козацька гармата-фальконет XVI століття, для якої станину зробив власноруч. Інші експонати поки припадають пилом. Однак ненадовго. Бо колекціонер планує відкрити приватний музей. І нині його гараж – прообраз майбутньої експозиції.
 
– Не буду загадувати, але є така задумка. То буде не лише музей, а цілісний комплекс – зі ставком, рекреаційним кутком. Зроблю не лише для себе, а для людей. Щоб бачили і шанували старовину. І знали про свою автентичність, історичну спадщину.
 
^{***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа).}