Нащадок дворян із Волині створив музей у гаражі

^{Текст: Роман ЖИЖАРА}

Миколу Матусевича жартома називають «металоломщиком». Бо збирає весь старезний брухт, який несуть городяни. У такий спосіб рятує від нищення спадщину рідної землі. «Я не мисливець за антикваріатом, а збирач краєзнавчих древніх речей», – наголошує колекціонер.

47-річний начальник управління соцзахисту Володимира-Волинського Микола Матусевич зібрав понад тисячу артефактів – від доісторичної кам’яної сокири до гасового автомобільного ліхтаря.

ПРО КОЖНУ РІЧ РОЗКАЖЕ ЛЕГЕНДУ

– Старовину дарують або купую в людей, які несуть мені, знаючи, що схиблений у тому напрямку, – каже чоловік. – Про кожну річ з колекції можу розказати цікаву історію.

Наприклад, є рідкісна швейна машинка «Зінгер». Її родовід з 1860-х років. Таємно переправляли через Західний Буг із Холмщини на Волинь під час операції «Вісла».

– Хазяї розповіли, як її довезли на конях до ріки, на човні вночі переправили через Буг. Потім у лісі закопали, щоб совєти не забрали. Це історія не лише родини, але й цілої епохи, – каже колекціонер.

Багато речей вдалося врятувати від «червоних комісарів». У Миколи є рідкісна гасова лампа ХVІІІ століття – освітлювала панський маєток. Каркас позолочений, що було спокусливо для комуністів.

– Щоб приховати позолоту, лампу перефарбували. Бо комуністи, як сороки, тягнули все, що блищить, – розповів чоловік. – Врятували й цей скарб – мисливський ґудзик ХVІІ століття. Всередині – срібний барельєф оленя, зовні – позолота.

Віднедавна отримав у колекцію найдавніший експонат – давньоримську застібку-фібулу VІ–VІІІ століття до нашої ери.

– Нею пришпилювали плащ чи накидку, швидше за все, це парадна фібула легіонера, – каже збирач. – Уся вкрита емаллю. Під лупою можна побачили мініатюрні візерунки, які оперізують застібку.
Колекціонер досі не може визначити реальну ціну унікального експоната.



ЗГАДКА ПРО ВІКІНГІВ І ПРАДІДА-ШЛЯХТИЧА

Третина експонатів – сакральний антикваріат. Вражає колекція натільних хрестиків IX–X століть, так званих мощовиків. Хрести розділяли на дві частини і всередину вкладали мощі святих. Є десяток медальйонів-оберегів у вигляді сокир, що походять від вікінгів.

– Ці сокирчини носили князі або воїни. То ще дохристиянська доба. Сокири символізували зброю Перуна, – зазначає збирач.
У колекції на особливому місці фрагмент герба волинських князів Чацьких. Господар шанує раритет, бо сам походить із київського дворянського роду.

– Мого прапрадіда – статського колезького совітника (чин полковника) – царським указом направлено з Києва до Володимира, призначили начальником пошти. Відтоді родина живе тут, – каже Микола.

Окрім «залізяччя», в колекціонера багато рідкісних документів. Особливо цікава декларація проводу ОУН від 1949 року. Іще один унікальний документ – агітка-комікс 1946 року «Що принесе вам сталінський комунізм?», виконана у стилі політичної сатири-коміксу, де українська інтелігенція і селяни вмирають від голоду і катувань, а сталінські комісари жирують.

– Думаю, що то карикатури руки нашого відомого повстанського художника Ніла Хасевича, – розповідає він.

ГАРАЖ ПЕРЕТВОРИВ НА МУЗЕЙ

Колекціонер сам не шукає антикваріат, на те не має часу. Працює начальником міськуправління соцзахисту. Заодно ветеран-партієць ВО «Батьківщина» – один з небагатьох вірних багнетів.

– Коли вступав у партію 17 років тому, навіть не мали партійних квитків. У зошити записувалися, – пригадує Микола. – Якось мене сватали в соціалісти. Але я категорично відмовив: кажу, до Мороза не піду. Я люблю жінок, то й до Юлі Тимошенко піду. І в цій партії понині.

До нинішньої посади вчителював у сільській школі, служив прикордонником, займався бізнесом. Став депутатом, потому секретарем міської ради.

– У дитинстві допомагав батькові займався розсадою – він пікірував огірки, помідори, капусту. Я просіював землю через сито, щоб м’яка була. Сіяв – аж раптом монетка покотилася, залізячко цікаве вилізло. Отак від малого й запалився старовиною, – пригадує Микола.

Що знаходив – здавав до місцевого краєзнавчого музею.

– Після армії прийшов до музею, а там немає жодної речі, які я подарував. Пам’ятаю, дав п’ять ящиків з-під яблук старовинних пляшок, яким по два століття. Питаю, де? Кажуть, відправили в Київ на експозицію, а по дорозі – «бій». Насправді розійшлися по різних колекціях, – розповідає колекціонер. – Як побачив таке, вирішив: буду все акумулювати в себе.

Усе тримає у просторому гаражі. Благо, місця не бракує в ангарі 15 на 6 метрів. У родині колекціонера підтримують, хоча захоплення ніхто не успадкував. Старший син Станіслав навчається у польському Любліні на управлінця. Менший Толик третій клас закінчує. Різниця між дітьми – 15 років.

– Одружився рано: пришов з армії, побачив Вікторію і переміг, – сміється Микола. – Дружина має три червоних дипломи – шкільний, педучилища й університетський.

Жінка не перечить колекціонуванню.

– Спочатку Віка намагалася протестувати. Казала, «не неси залізяччя в хату». А потім змирилася, – пригадує господар.
Сімейний скарб охороняє козацька гармата-фальконет XVI століття, для якої станину зробив власноруч. Інші експонати поки припадають пилом. Однак ненадовго. Бо колекціонер планує відкрити приватний музей. І нині його гараж – прообраз майбутньої експозиції.

– Не буду загадувати, але є така задумка. То буде не лише музей, а цілісний комплекс – зі ставком, рекреаційним кутком. Зроблю не лише для себе, а для людей. Щоб бачили і шанували старовину. І знали про свою автентичність, історичну спадщину.

^{***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа).}