…«Ми, фанати українських футбольних клубів, заявляємо про перемир'я між рухами фанатів різних клубів на невизначений термін». Цим словам, виписаним кров`ю футбольних ультрас на бруківці Грушевського та на майданах у Харкові та Дніпропетровську, виповнився рік.
 
Навколофутбольнатусівка вже настільки звикла до братерства колись непримиренних ворогів, що навіть особливо й не відзначила епохальну дату. Можливо фанатам ніколи згадувати, бо треба допомагати тим побратимам по фанатському сектору, які нині на війні, а, можливо, святкування ще попереду – чемпіонат відновлюється найближчої неділі. І саме поведінка фанатів, їхні патріотичні перфоменси стануть  однією з передумов підвищення інтересу до нашого футболу.
 
«Вважаємо, що зараз відносини між нами повинні будуватися за принципом того, що ми всі в першу чергу - Українці. Тобто на першому місці повинні бути взаєморозуміння, довіра та взаємовиручка», - написали ультрас у спільній заяві рік тому.
 
Справді, війна та революція сприяли безпрецедентному рішенню в історії не тільки українського, але й європейського футболу: найжорсткіші фани ВСІХ професійних клубів України домовилися припинити міжусобну боротьбу та конфлікти. Ухвалили, що воюючи проти спільного зовнішнього ворога, варто забути про дрібні на цьому фоні суперечки між клубами. Хоча історія стосунків фанатів, наприклад, Металіста і Дніпра, Шахтаря і Динамо, Карпат і Металіста, Волині і Карпат дуже важка, а подекуди й трагічна.
 
Але вже більше року матчі Прем`єр-ліги супроводжуються спільними акціями і маршами фанатів, скандуванням патріотичних гасел та співанням пісні про Путіна-Хуйла.
 
Довгий час не міг збагнути, чому саме ультраси так потужно підхопили тему єднання країни, саме вони найчастіше були в перших шеренгах проукраїнських сил на сході, виступали наймобілізованішими бойовими одиницями тамтешніх євромайданів?
 
Природна недовіра до правоохоронних структур, яка трансформувалася у ненависть? Очевидно.
Революційний молодечий романтизм? Не без нього.
 
Загострене почуття справедливості? Так.
 
Але нещодавно один з фанатів – це неволинський хлоп, він вболіває за донецький «Металург» і живе у Києві із сім`єю – розповів найточнішу причину фанатської єдності. Показуючи фото нечисленних ультрас «Металурга» із виїздів зі своєю командою, він усміхнувся: «Знаєш, а я через ці фото і пішов спочатку добровольцем, а потім хутко зібрав майже всю родину з Донецька, бо пообіцяли вирізати від найменших до найстарших». І пояснив -ультрас, якщо він справжній, ходить не тільки на домашні матчі своєї команди, але й робить виїзди. «Я і мої друзі бачили всю Україну, знаю, що таке Львів, був у твоєму Луцькому замку, в Ужгородському. Знаю, які у вас дороги і краєвиди. Був у степу під Запоріжжям, мився у Дніпрі під Черкасами і жив на пляжі під Одесою. Фанати пізнали цю країну і їх не збити з пантелику «ватною» пропагандою. Коли почалася революція і війна, вони першими зрозуміли, що треба воювати за єдність цієї країни, в тому числі і за можливість побачити будь який куточок своєї країни».
 
- Чому ж вас так мало було, хлопці?
 
-  Більшість нічого солодшого, ніж водяра біля під`їзду скособоченої «хрушовки», не бачила.  Донецьк для них був краєм світу.
 
*       *       *
 
Разом із поверненням великого футболу передчуваю й адреналін ще сильнішого фанатського братерства. Вони тепер визнана сила, бо «Від Луганська до Карпат фанат фанату - друг і брат».
 
Юрій КОНКЕВИЧ, спеціально для "Таблоїда Волині"