^{Юрій Конкевич - журналіст, прес-аташе ФК "Волинь"}

До нас у клуб часто приходить Ярослав Зеленов. Хто не знає – він концертмейстер в нашому обласному театрі. Людина дуже добра і цікава. Преса любить Зеленова і він відповідає газетникам взаємністю. Бо в нього заледве не в кожному луцькому дворі є друзі чи знайомі, відтак розповідати про місто і його людей може годинами.
 
Поперевах я не міг зрозуміти, що Ярослав Михайлович забув на стадіоні, і через те, що він ручкався заледве не з усіма працівниками, думав, що він працює чи працював у клубі. Доки не познайомився ближче і не зрозумів, що вислови «жива легенда» і «зв'язок поколінь» - це не журналістські штампи, а абсолютно реальні люди, яких щодня зустріти в місті.
 
Зеленов виріс на нашому стадіоні, бо його батько був футболістом однієї з перших луцьких команд – ПКС, яку  утримував міський поліцейський відділок. Доля МіхалаЗеленова по-своєму унікальна і ми ще окремо напишемо про випускника Луцької гімназії, який був одним з лідерів луцької команди, а згодом воював з нацистами у складі і польської, і радянської армії. Йдеться про інше - якраз про зв'язок поколінь.
 
Ярослав Михайлович познайомився із стадіоном ще тоді,коли він був просто «міським стадіоном», на ньому грало «Динамо» - команда луцьких військових, серед яких було чимало фронтовиків. Його батько Міхал був суддею на цих поєдинках. Ярослав Михайлович показує місце, де закінчувався засипаний під час реконструкції тунель, що ним футболісти виходили на поле.
 
Арену відновили після війни, а на початку 1960-х на місце довоєнного дерев`яного стадіону постав сучасний мурований «Авангард». Ярослав бачив переповнені трибуни і в 60-ті, і у 80-ті. Він не зрадив луцькому футболу і в 90-ті, і сьогодні також дивиться матчі із приблизно того ж місця, що 60 років тому. А на тактичних схемах Кварцяного розуміється подекуди краще, ніж журналісти.
 
…Ми переглядаємо старі світлини із архіву Ярослава Зеленова: перший «клубний автобус» (поліційна вантажівка, якою ПКС їздило на матчі у Рівне чи Ковель), жінки футболістів 1930-х рр., дерев`яні трибуни стадіону ім. Пілсудського, колективні фото футболістів ПКС, горді, щирі і відкриті обличчя футболістів, на шиї яких - перші «рози», тобто клубні шалики!.. Ярослав Михайлович розповідає, що команда чемпіонів Волинського воєводства 1930-х рр.. була аматорською. Поліціянти інколи платили гравцям премії за перемоги, гравці отримували форму, а ще їх годували.
 
Поруч йдуть на тренування молоді вихованці «Волині». Розкажу їм колись більше про Міхала Зеленова і його команду, або принаймні напишу. Бо інколи вболівальники надихають і команда вириває перемогу на морально-вольових, але вірю, що й отой зв'язок поколінь та клубні легенди здатні надихнути молодь на перемоги. Гроші ж не грають у футбол.
 

На фото: Міхал Зеленов зашнуровує м’яча на стадіоні ім. Пілсудського. Сьогодні це місце приблизно поруч із 28-м сектором «Авангарду»:
[img data=def]12_03_2015_1082677943/4.jpeg[/img]
 
Грають польські поліцейські Луцька. Команда ПКС у 1930-их потіснила у чемпіонаті Волині рівненську гегемонію. Як бачите, міський стадіон мав дерев’яну криту трибуну. На тлі бачимо казарми на сучасній вулиці Стрілецькій.
[img data=def]12_03_2015_1082677943/1.jpeg[/img]

Команда ПКС у центрі Луцька. Міхал Зеленов третій ліворуч:
[img data=def]12_03_2015_1082677943/5.jpeg[/img]
 
Після другої світової Зеленов був футбольним арбітром. Майже усі гравці тогочасної головної луцької команди були на фронті. На фото - Костянтин Александров, який грав у луцькому «Динамо» …без руки.
[img data=def]12_03_2015_1082677943/3.jpeg[/img]

Ярослав Зеленов із батьками та тіткою на трибуні вже «Авангарду» у 1950-х рр:
[img data=def]12_03_2015_1082677943/2.jpeg[/img]