Волинянка розповіла, як стала редакторкою першого порталу для українців в Кракові. ФОТО

15 Червня 2018

Ольга Менько з Волині вже рік живе у Кракові. Підкорювати культурну столицю Польщі вирушила слідом за коханим одразу, як закінчила в Україні університет. Перші кілька місяців за кордоном Оля безнадійно шукала роботу мрії. А коли пошуки не увінчалися успіхом, була готова влаштуватися навіть нянею або офіціанткою.

Однак дівчина не здалася і вирішила зайнятися улюбленою справою – журналістикою. Спочатку Оля працювала в тижневику для українців в Польщі "Наше слово", а в квітні цього року очолила Перший портал для українців в Кракові "UAinKrakow.pl", пише OBOZREVATEL.

Про переїзд до Кракова

Все відбулося дуже швидко. Вранці 4 липня 2017 року я забирала диплом з університету, а ввечері того ж дня – вже їхала автобусом з валізою до Кракова.

Це було непросто. В Україні в тебе є звичні правила життя, друзі. А там – нічого. І одночасно все. Бо в Польщу я переїздила до того, кого любила. Та й зараз люблю.

Ще попереднього літа, у 2016 році, я прожила у Кракові зі своїм хлопцем два місяці. Чесно – тоді було їхати набагато страшніше. Це була така собі демоверсія життя разом. І вона нам сподобалася. Тому, вирушаючи в цю країну вдруге, я швидше переживала про те, де знайти роботу і як проходитиме моє життя.

Перше враження

Вперше Краків я побачила взимку. І я не можу сказати, що він справив на мене якесь надзвичайне враження. Красиве місто, та й усе. Ще й холодно так. І всі про смог говорять.

І вже потім, коли прожила тут два місяці, я змогла не побачити, а швидше відчути це місто. Є люди, які люблять Київ. Їм найчастіше подобається і Варшава. Вони не люблять Краків. Це люди, яким подобається швидким ритм життя і всі принади великого міста.

Краків – він інакший. Тихий, спокійний. Здається, час тут іде трохи повільніше. Але ця відсутність метушні мене і приваблює. Тому я завжди кажу, що мені пощастило: бо я живу з коханою людиною в місті, яке люблю.

Про роботу

З роботою все було непросто. Це лише здається так, що в місті, де багато корпорацій і можливостей, тебе, розумну, красиву і з хорошим резюме, одразу заберуть з руками і ногами. Насправді ж більшість проходить дуже складний процес. Він іноді триває кілька місяців (так-так, не дивуйтесь, якщо вам через чотири місяці зателефонують і запросять на співбесіду). І проходить у багатьох у подібний спосіб.

Ти надсилаєш резюме, супровідні листи і щоранку прокидаєшся з очікуванням дзвінка (хоча б одного!) із запрошенням на співбесіду. Але багатьом не телефонують. І ти думаєш: "Я, мабуть, настільки дно, що не можу пройти навіть перший етап відбору – резюме".

В якийсь момент я була готова йти на будь-яку роботу: нянею, офіціанткою – будь-що, аби вже почати заробляти власні гроші. Та мене мій хлопець підтримав і сказав, що я й далі повинна шукати ту роботу, яка мені подобається і яка мені підходила б.

І я вирішила йти іншим шляхом. Якщо раніше я шукала роботу в корпорації, то тепер подумала: мені ж так подобалося писати тексти! Треба спробувати знайти вакансію в цій сфері. І я знайшла роботу за п’ять днів. Без знання польської мови. Хоча дехто говорив, що це неможливо. І тоді я зробила для себе висновок: якщо ти справді чогось хочеш і працюєш над цим – все здійсниться. Перша моя робота – журналістка українського тижневика в Польщі "Наше слово".

Про клуб дебатів

Була ще одна річ, за якою я дуже сумувала у Кракові, – дебати. В Україні я мало не щотижня відвідувала дебатні турніри, організовувала різні проекти і знала, що дебати – це та унікальна технологія, яка вчить мислити. А потім один знайомий жартома запропонував відкрити подібний клуб у Кракові. Я посміялася, але ідею захотіла реалізувати.

Трохи пізніше я знайшла приміщення і зробила першу презентацію дебатів у Кракові. Пам’ятаю, що у мене майже весь місяць була висока температура. Але мені було все одно. Я знала: щовівторка я проводжу дебати. Власне, тут я і познайомилася з людьми, які тепер стали моїми друзями.

Наприкінці зими мені запропонували іншу роботу – головного редактора. Тут мав відкритися Перший портал для українців у Кракові "UAinKrakow.pl". Пам’ятаю, що з того моменту практично всі мої думки були про це видання. Я вже вся була в роботі. Запустили портал наприкінці квітня, і з того часу моє життя змінилося. Робити те, що тобі подобається, – це таки неоціненне щастя.

Про виховання дітей і впевненість у собі

Я не належу до людей, яким начхати на те, що думають інші. Коли всі гарно вдягнені і нафарбовані, я почуваюся некомфортно без макіяжу і в кросівках. Але у Кракові всім байдуже, як ти виглядаєш. Мабуть, це одна з перших відмінностей, яку я відчула після переїзду. Ти можеш хоч в костюмі лева ходити. Впевненість у собі, здається, витає у повітрі. І ти теж стаєш трошки впевненішою. Розправляєш плечі і розумієш, що у зручному одязі і кросівках ти не менш красива, ніж на підборах і з макіяжем.

А все тут починається ще з садочка. Вихователям у Польщі заборонено тиснути на дітей. І навіть за грубі слова дорослі можуть отримати серйозне покарання. Тому сьогодні маленька дівчинка приходить із вушками вовчика чи собачки на голові, завтра – приносить з собою підбори і корону.

В Польщі дітям дозволяють самовиражатися. Вони не бояться цього робити. Не бояться бути іншими. Тому не дивуються, коли сусідка чи звичайний перехожий робить те ж саме. Ця країна дозволяє і мені бути собою. І тут вже не інші, а я обираю, якою саме мені бути.

Про "улюблене місце" у Кракові

Загалом я доволі довго почувалася туристкою в центрі. Безліч разів сфотографувала головну площу та Маріацький костел. А зараз найбільше подобається гуляти біля Вісли.

Також уже з’явилися улюблені заклади й традиції. Наприклад, ми з подругою щоп’ятниці любимо пити пунш у кафе "Шарлотт".

Ще одне "улюблене місце" – музей "Фабрика Шиндлера". Після того, як я прочитала книгу "Список Шиндлера", дуже хочу туди потрапити. Але постійно щось іде не так. То черги величезні, то вже все заброньовано. І тому виходить, що я всім своїм знайомим розповідаю про цей музей і раджу туди піти, але сама там ще не була. Тому мій хлопець жартома каже, що це моє "улюблене місце".

Подорожі та місцеві жителі

Ще коли вперше приїхала до Польщі, я мала трохи вільного часу і з цікавості вирішила дізнатися, скільки ж коштує мандрівка Європою. Виявилося, можна злітати в Лондон і повернутися за мою місячну стипендію. Тоді це було 700 гривень. Сказати, що я була шокована, це не сказати нічого.

Але, крім дешевих літаків, тут є й можливість зручно подорожувати автобусом та потягом. Часто з’являються дешеві квитки на різні напрямки. Просто важливо планувати подорож заздалегідь. Таким чином я вже з’їздила в Угорщину, Австрію, Чехію та Італію. Дивно почуваєшся, коли летиш у літаку до Мілану, а дорога коштує дешевше, ніж до сусідньої України.

Та, крім подорожей, з часом зауважуєш й інші речі. Наприклад, тут теж є бабусі, яким важко прожити на пенсію, тому вони продають у центрі міста квіти. Теж є студенти, які ледь виживають на стипендію і працюють ночами. І теж є люди, які наважуються мріяти і втілювати ці мрії в життя.

2

Читати ще

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter