Відомі волиняни про шкільні випускні

Для багатьох випускний служить символічним перехідним етапом від дитячого життя в доросле. Хтось із радістю вступає в нове, хтось із ностальгією дивиться в минуле. Між тим, для кожного шкільні роки та випускний лишили свої неповторні спогади.

Волинські депутати, громадські діячі та журналісти діляться з нашими читачами фото та розповідями із свого шкільного минулого.

Засновниця «Квартири FM», директор Луцького ІТ-кластеру Іванна Мартинів розповідає, що у неї було аж два випускних за рік. Перший - травневий випускний вечір у Portland High School (Michigan), де навчалася протягом 11-го класу за програмою по обміну. І ще один - в рідній Лінгвістичній гімназії №18 у червні 2002.


«З штатівського пам’ятаю, що у нас все було «не як в людей». На вечірку (prom - Aмerican English) прийнято приходити парами, а ми приїхали бандою у 5 людей (4 дівчинки та 1 хлопчик) на золотистому джипі. Робили фотосесію у МакДональдсі і грали в гольф.


Спогадів із українського випускного значно менше. З негативного пам’ятаю, що мій тодішній кавалер не прийшов і я на нього дуже образилася. А з позитивного пригадую, як під ранок біля кафе, де проходило святкування випускного, ми з батьками співали якусь добру-добру пісеньку з мультфільму.

Екс-голова Волинської ОДА Григорій Пустовіт зізнається, що традиційного шкільного випускного у нього не було, бо він закінчував Калінінське суворовське воєнне училище. А фото під рукою виявилось лише одне, де Пустовіт в день випускного вперше одягнув курсантську форму і сфотографувався зі своїм командиром взводу, майором Віктором Купріяновичем Лавренюком.


Член ГО «Самопоміч» Юрій Барський розповідає, що випускний для нього був новою віхою життя.

«До школи я ходив у білих сорочках. А на випускний мені купили червону краватку та світлий костюм. Саме з цими атрибутами в мене тепер асоціюється весняний період. А ще випускний мені завжди нагадує про мого класного керівника, Мамця Володимира Івановича. Він написав мені характеристику. Це була перша моя оцінка не в цифровому, а в текстовому вигляді. Володимир Іванович завжди говорив коротко, але влучно та зрозуміло», - зауважив Барський.


Своїми спогадами та світлинами ділиться й журналістка «Аверсу» Віра Шевчук.

«Особливих пригод на випускний у мене не було. Цікаво лише те, що святкували в їдальні університету, де я потім навчалася. Запам'ятався світанок, який зустрічали на мості (що перед вулицями Рівненська-Дубнівська) - тоді я дивилась на ранішнє сонце і чітко розуміла, що починається нове життя. З тих пір той міст якось підсвідомо для мене знаковий», - зізнається Шевчук.


Громадська активістка та жінка депутата луцької міської ради Ірина Осіпова розповідє, що в школі дуже любила кабінет біології.

«Там в склянках зберігались різні плазуни. А ще скелет, яким нас лякали хлопці. Вони одягали його, ховались і розмовляли страшними голосами. Одного разу налякали, навіть, вчителя.


Ще був випадок, коли ми на уроці фізики складали ланцюги послідовного і паралельного з'єднання. Я хотіла зробити це якнайшвидше і, не вислухавши вчителя, увімкнула прилад в 220-вольтну розетку, а потрібно було - у розетку із низьким струмом. Прилад випустив білу димку і зламався. Решту уроку я гуляла в коридорі», - пригадує Ірина.


Представниця ГО «Самопоміч» в Луцьку Юлія Вусенко пригадує, що в школі всі були юні та веселі. З повагою ставились і один до одного, і до вчителів.

«А випускний мені здавався найважливішою подією у житті, бо я повинна була виголосити промову. Хотіла, щоб вона була найкраща, тому дуже хвилювалась. Пам’ятаю, що під час виступу говорила крізь сльози, бо дуже не хотіла прощатись із школою. Там завжди було комфортно, були найкращі друзі та вчителі. А ще я знала, що поїду в інше місто, тому плакала ще дужче. Кумедних моментів не можу пригадати, я була дуже сентиментальна, тому запам’ятались, чомусь, переживання та сльози. Здається, зараз випускні не такі», - зазначила діячка.



Автор: Катерина УСТИМЧУК