Петра Саганюка інакше як князем володимирським уже й не називають. Вперше керувати Володимиром-Волинським його обрали ще за радянських часів – у 1988 році. Після п’ятирічного перепочинку від головного крісла міста був обраний міським головою Володимира у 1998 році, і відтоді вигравав усі вибори. Тобто загалом володимирці шість разів довірили своє місто у руки Саганюка.
 
8 березня Петро Данилович святкує день народження. Із нагоди свята «Таблоїд Волині» відібрав найяскравіші вислови  іменинника.
 
* * *
 
Я вже такий довгожитель у владі, що залежність від неї мене не лякає. Кожен, хто спробував, знає, що влада, якщо по совісті до неї підходити, це найперше – велика відповідальність і вічний неспокій.
 
* * *
У мене було складне життя, бо не так просто з босоногого сільського хлопчини досягнути чогось більшого. Я ніколи не мав покровителів. І я завжди робив себе сам. Єдиний з класу поступив в інститут у 1967 році. І озираючись назад, я ні про що не шкодую. Можливо, якби повернутись у минуле, то я б не балотувався на міського голову вдруге. Бо за 20 років мого головування у мене посивіла голова від щоденних турбот та переживань.
 
* * *
 
Маю чотири гектари землі. Але не працюю на ній. Земля перейшла в спадок від мами. Будинок записала сестрі, а пай – мені. То в мене там є ще пасіка. Мед збираю сам. Я люблю це. Маю десь 10 вуликів. Але я не так, як Віктор Ющенко, я сам займаюсь. Біля бджіл не сачканеш. Як тільки сачканеш – вони зразу дають знати. Відволікає ця справа від всього. 
 
* * *
 
В дитинстві я мріяв бути льотчиком. У селищі Жовтневому, де я народився, колись стояв авіаполк. Хлопчаком я любив спостерігати за літаками, а особливо мені закарбувалось в пам’яті, як 1957 році на жовтневський аеродром прилітав Микита Хрущов. Та після закінчення школи, коли я прийшов до військоммату, щоб здати документи, я цього не зміг зробити. Бо працівники цілий день відзначали чийсь день народження. Я подивився на цю пиятику і вирішив, що така армія мені не потрібна.
 
* * *
 
Проблема корупції у місті дріб’язкова. Та й яка корупція може бути на рівні міста, району чи села? Корупцію треба шукати на верхах – відслідковувати, куди йдуть кошти і хто їх спрямовує. Тут, на місці, діяльність міської влади на виду – якщо ми ремонтуємо лікарню, то результат помітний і зрозуміло на що пішли кошти.

Верховна Рада прийняла закони про податки, але «офшори» чомусь ніхто не чіпає. Не оподатковуються чомусь такі предмети розкоші як яхти, літаки. А платити за сарай і туалет повинен простий дядько з села.
 
_{За матеріалами газети «Волинь-нова», інтернет-видання «ВолиньPost»}