«Таємний щоденник Симона Петлюри»: зроблено в Україні. РЕЦЕНЗІЯ

10 Вересня 2018

Текст: Олена СОЛЯНИК

- Яка незалежність? У Києві сидять більшовики. Кого підтримувати, кого визнавати?

- Народ України. Визнати його право на свободу і цього буде достатньо.

6 вересня у прокат українського кінематографу вийшов історико-біографічний фільм «Таємний щоденник Симона Петлюри». Фільм, на який варто піти.


Цього і наступного тижня стрічку можна переглянути у кінотеатрі Адреналін Сіті.

З назви можна одразу подумати, що стрічка розповідатиме про певні секретні моменти життя Симона Петлюри, невідомі до цього людям, які бодай трішки цікавляться історією України. На жаль, доведеться спростувати цей факт. Основою фільму є вигаданий сценаристами «щоденник», а не реальні історичні документи та праці Петлюри. Такий прийом був використаний з художньою метою: кадри з пером, рука, що пише та позакадровий голос головного героя. Пишучи замітки у своєму щоденнику, Петлюра розповідає історію, яка допомагає глядачеві відчути ту епоху і зрозуміти внутрішній світ головного героя.

Сюжет стрічки охоплює період життя головного отамана військ Української Народної Республіки і лідера Директорії УНР, коли той перебував в еміграції у Парижі, до того дня, коли Петлюру вбив Самуїл Шварцбард. Історія розповідає не лише про план знищення Петлюри, а й про останні дні його життя.

Драматургічний прийом написання Петлюрою переносить глядачів із Парижа в Україну, до подій та дійових осіб того короткого періоду УНР, коли Україна здобула, та не змогла втримати незалежність.

На жаль, важко віднести цей фільм суто до художнього або документального жанру. Як би не хотілося вважати його останнім, втім, це, швидче, щось посередині. Хочеться відмітити роботу сценариста, яка на початку зовсім не розчаровувала, але до кінця фільму не обійшлося без затягнутих сцен. Частиною їх можна було добряче пожертвувати, додавши у фільм більше фактів, щоб розкрити головного героя.

Режисером «Таємного щоденника Симона Петлюри» є Олесь Янчук. Головну роль виконав Сергій Фролов. Його дружину Ольгу зіграла Ірма Вітовська, відома українському глядачеві актриса. Ролі Винниченка та Грушевського зіграли Євген Ніщук та Богдан Бенюк, яких ми до цього звикли бачити у комедійних образах. Погоджуюся з думкою, що «глядачу одразу стає ясно, на чиєму боці лежать симпатії режисера і сценаристів, тому Винниченко з Грушевським тут грають роль мало не комік-реліфа. Вони у фільмі тільки для того, щоб вигідно відтіняти Петлюру». На офіційному постері Симон Петлюра ніжно обіймає свою дочку Лесю, роль якої дісталася реальній дочці режисера Олеся Янчука – Вікторії Янчук. Незважаючи на те, що український кінематограф потребує змін у кращу сторону, гра акторів у цьому фільмі є досить хорошою. Але варто відмітити те, що в деяких сценах з’являлося відчуття, ніби ти сидиш в театрі і дивишся виставу.

Кінцівка фільму досить драматична, навіть сентиментальна. Можливо, вона навіть відволікає від висновків більш патріотично-історичного характеру. Протягом фільму тягнеться лейтмотив боротьби за Україну, який вкінці є не таким яскравим. Тобто глядач може ненароком забути про що цей фільм і ким взагалі був Симон Петлюра. Також порадувала історична довідка про головних героїв, яку режисери вставили наприкінці. А протягом всього фільму хорошим рішенням стали титри. Вони зорієнтовували глядача з історичними особами і датами.


Чому українцям повинно бути цікаво дивитися цей фільм? Тому що в популярний спосіб розповідається історія нашої держави. А коли «деякі люди» намагаються запевнити, що Україна – це Новоросія, що ніякої історії у нас немає і що ми взагалі ні на що не здатні, то стає сумно. А коли б у кожного українця, який в очі не бачив історичних трактатів, перед очима стояла б картинка з фільму, який претендує на документальну достовірність, то ніхто не міг би так нахабно маніпулювати українською думкою.





1

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter