^{Текст: Аліна ХОЛБАН}

У Музеї сучасного українського мистецтва Корсаків відбулась лекція на тему «Фотографія: між документом і мистецтвом 1839-1970».

Про історію виникнення перших знімків та трансформацію фотографії у мистецтво 9 березня розповідав теоретик та практик сучасного мистецтва Олександр Сушинський.

«Таблоїд Волині» пропонує познайомитись з деякими цікавими фактами та персоналіями, про яких йшлося на лекції.

Перша фотографія

Мабуть сьогоднішніх фотолюбителів вразить той факт, що витримка першої в світі фотографії, знятої з натури, тривала понад 8 годин! Її у 1826 році створив французький винахідник Жозеф Ньєпс, використовуючи метод геліографії (ранній фотографічний процес отримання зображення на металевих пластинах внаслідок хімічних реакцій). Тож геліогравюра «Вид з вікна в Ле Гра» вважається першою у світі фотографією. У 2003 році журнал «Life» вніс цей знімок в список «100 фотографій, що змінили світ».

«Дзеркало з пам’яттю»  

Згодом ідеї Ньєпса підхопив та розвинув винахідник Луї Дагер, за сумісництвом танцюрист, канатоходець та театральних художник. Його метод – дагеротипія – став першим практичним способом фотографування. На відміну від свого попередника, Дарег отримував зображення за допомогою випарів ртуті. В залежності від кута нахилу пластинки до джерела світла, зображення може виглядати як позитив, так і негатив. У першій половині 19 ст. дагеротипи набули неабиякої популярності по всьому світу, а ім’я Ньепса, на експерименти якого спирався Дагер, було остаточно забуте.  

Постмортем

Для сучасної людини подібна практика здається моторошною, проте у Вікторіанську епоху постмортем (посмертне фото) був розповсюдженим жанром фотографії.

Після запуску у широкий вжиток дагеротипа, середній клас отримав можливість робити портрети у більш дешевий та швидкий спосіб.

У зв’язку з підвищеною смертністю (особливо дитячою), фотографія стала чи не єдиною можливістю увічнити пам'ять про померлого члена родини. Померлих гримували та саджали у невимушені пози, задля більшої життєподібності. Нерідко покійним відкривали очі та знімали у позі стоячи, використовуючи спеціальний штатив. Загальноприйнятим також вважалося фотографування померлих в оточенні сім’ї та близьких родичів.

Пікторіалізм та «оголені повії»

Пікторіалізм виник у другій половині 19 ст. на перетині між живописом та фотографією. Ця течія відіграла важливу роль у подальшому розвитку фотографії як самостійного виду мистецтва.

Одним з яскравих представників цього напрямку був Оскар Рейландер, який вперше в історії Англії зобразив на фотографії оголену натуру. Хоча сама королева Вікторія купила фотографію «Два шляхи життя» у подарунок своєму чоловікові, цей знімок Рейландера викликав неабияку хвилю обурення серед мистецької спільноти та пересічних глядачів. Так у Шотландії публічний показ цієї фотографії був заборонений (згодом дозволили показати лише «доброчесну» її половину), а значна частина членів Шотландського фотографічного товариства вийшла з його складу на знак протесту. Один з колег Рейландра писав, що «недоречно дозволяти публіці бачити фотографії голих повій — у всій плотській достовірності та у найдрібніших подробицях».

Безлюдний Париж Ежена Атже

Ежен Атже – один з перших фотографів-урбаністів першої половини 20 ст., доробок якого складає 10 тисяч знімків. Відтоді як колишній моряк та актор бродячої трупи почав займатися фотографією, його головним натхненням стали безлюдні вулиці Парижу. Кожного ранку він виходив на вулицю з важкою камерою та робив атмосферні та подекуди містичні знімки. І хоча світлини Атже офіційно належать до площини документальної фотографії, вони стали прикладом для наслідування для багатьох фотохудожників та протягом десятиліть затвердили свою мистецьку цінність.

Нічний Париж Брассайя

Якщо Ежен Атже фотографував Париж зранку, то угорсько-французький фотограф Брассай був дослідником нічного Парижу та його мешканців.

Ніби демонструючи зворотній бік Парижу, Брассай робив героями своїх світлин одиноких волоцюг, завсідників дешевих барів та жінкок легкої поведінки, а локаціями обирав бідні квартали столиці. Проте, замість очікуваної похмурості, на знімках Брассая нерідко бачимо веселі обличчя простих людей та романтичний флер.

«Балада про сексуальну залежність»

Американська фотографка Нен Ґолдін була частиною Нью-Йоркської богеми 70-80-х років. Персонажі її знімків – це здебільшого наркомани, трансвестити, гомосексуалісти.
Фотографиня стала знаменитою завдяки серії світлин «Балада про сексуальну залежність», в якій досліджуються теми сексуальності та гендеру, а також у повній мірі розкривається сутність травесті-культури.

«Досконалий світ був для мене місцем абсолютної андрогінності, де людина нічого не може знати про стать свого партнера, допоки не опиниться з ним або з нею у ліжку», – описує  Ґолдін світоглядні засади своєї творчості.

_{***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected].}