Подарований плащ, колготки в холодній студії та дефіцитний мобільний: Марина Занюк про те, як розвивався моделінг. ФОТО

24 Серпня 2019

Текст: Лада ДИМНА
Фото: з особистого архіву Марини Занюк

Сьогодні в Інстаграм-профілях багатьох дівчат є слово-характеристика «model». Чимало українок мріють про модельну кар’єру, марять обкладинками журналів, фотосесіями в розкішних сукнях десь у Римі, Мілані, тощо. Поки дівчата романтизують, їх батьки хвилюються, аби дочки не потрапили до рук зловмисників.

«Таблоїд Волині» запитав модельну гуру Волині Марину Занюк про те, яким був моделінг на початку її кар’єри, що і як змінилося та до чого треба готуватися моделям.

Зараз Марина вдячна своїм батькам за те, що одного разу просто повірили і довірилися рішенню доньки, яка зібралася в Китай, а брату – за те, що бігав у інтернет-клуб, щоб отримати звістку з Піднебесної. Вже на другому курсі Марина Занюк перевелася на заочну форму навчання, здобувала фах менеджерки. І, судячи з того, що нині вона власниця реалізованого бізнес-плану з університетської лави, модельного агентства, можемо вважати, що менеджмент Марині дався прекрасно.

– Ти була першою моделлю, яка поїхала з Луцька в Китай. Як це взагалі сталося, звідки ти дізналася про таку можливість?

– Взагалі це 2004 рік, я пригадую це, бо саме в той час була Помаранчева революція, коли вона тривала, я була вже вдруге в Китаї, а саме в Пекіні. Перша ж моя поїздка була того ж року в лютому. Я завжди хотіла професійні зйомки, реальну модельну роботу. В двотисячних в Луцьку цього не було, максимумом, який тоді пропонували, були конкурси краси, які я вже всі пройшла. Конкурси краси – це не моделінг, тож для мене вони стали неактуальними і нецікавими. Я не пригадую, як знайшла агента, який відіслав мене у першу поїздку. Я була його другою моделлю.

Перша дівчинка була зі Львова. До речі, мої батьки так скурпульозно все перевіряли, хвилювалися, що мене кудись не туди відправлять. Тоді ще й «пазли не зійшлися», бо в контактах тієї моделі, які дав мені директор, було сказано, що дівчинку звати Саша. Коли ми подзвонили її мамі, та називала її Лесею. Лише тоді ми з мамою дізналися, що Олександру можна називати Лесею. Це добряче насторожило батьків, але вони повірили і я їм за це вдячна. Бо побачила сама і показала дорогу в моделінг багатьом іншим.

– MZM – перше агентство в Луцьку?

– Ні, воно не було першим і не одразу взагалі стало агентством. Проте, саме ми першими відправили дівчат у Китай. А починалося все так: у 2001 газета «Вісник і Ко» запросила мене організувати конкурс краси. Місяць ми готувалися, вчили дефіле, організували подію на високому рівні. А потім дівчата почали питати: «Марина, що далі?». Тоді виникла ідея модельних курсів, які переросли в Модельну школу Марини Занюк. Через рік ми зареєструвалися вже як Модельний клуб Марини Занюк. А коли ж вийшли широко на міжнародний рівень, то зрозуміли, що ця назва заскладна для партнерів.

– А коли твої учениці вперше поїхали на роботу за кордон?

– Ми довго співпрацювали з агентствами з інших міст і дуже багато вкладали при цьому в навчання. Робота над відправленням моделі за кордон займає чимало часу. Дівчина після першої поїздки має повернутися задоволена і з бажанням далі будувати кар‘єру. Саме над цим я й працювала, тому контракти для моделей шукали букери, поки ми не реорганізувалися в MZM і не «виростили» своїх букерів.

– Моделінг у Китаї в 2004 році, яким він був?

– Була менша конкуренція, тоді далеко не всі були готові відпустити дітей на роботу в Китай чи Японію. Професія моделі й досі під таким ореолом дивним, адже багато фірм, що зараз існують чомусь назвалися агентствами, хоч і не є такими. Агентство надає роботу моделі. Якщо дівчат тільки навчають, то це модельна школа, якщо це ескорт, то тут тим паче немає місця для слова «агентство моделей». Це все звісно кидає тінь на дівчат, які реально працюють в моделінгу.

– Порівняй свій досвід і досвід дівчат зараз.

– Українки завжди були в попиті, як тоді, так і зараз. Коли я працювала за першим своїм контрактом, в місті Шенжень, то не знала жодної моделі з іншого агентства. На кастингах моїми конкурентками були дівчата з тієї ж квартири, де я жила. Ми нормально ставилися до відбору. Зараз же на кастингах зі ста моделей відбирають одну. Коли я поїхала в Пекін, тоді дізналася, що таке жорстка конкуренція, що таке вміння взяти роботу, сподобатися клієнту. Коли я працювала, то й вік моделей був більш обмежений. Тепер багато конкуренток, дівчата з Європи починають пробиватися в Китай з 14 років, якщо батьки відпускають і немає проблем з параметрами. Візу також тепер зробити простіше, тому моделей більше.

– За твоїми спостереженнями, наш моделінг в Україні дотягувався в певний період до рівня того ж Китаю?

– В Україні? Треба говорити про конкретні міста. Неодноразово казала вже, що в Луцьку моделінгу ще й не було, хоча задатки певні зараз я помічаю. Багато місцевих виробників уже бронюють моделей для зйомок реклами, каталогів. Але ж якщо порівняти це з Шанхаєм, Токіо, Міланом, Парижем, то це не моделінг, а хобі.

– Коли ти лише поїхала, то, мабуть, мала багато здивувань. Тож розкажи, який багаж знань потрібен і коли ми почали готувати реальних моделей?

– Я порівнюю себе з чистим листочком. Модельні школи, в яких я навчалася, не дали мені потрібної практики. Я знала дефіле. А от як позувати, показувати емоції, базова акторська гра, макіяж та укладки – цього всього я не знала. А в Китаї та Азії на кастингу треба бути нафарбованою. Моделей в школі треба готувати так, щоб в її першій поїздці було важко здогадатися, що це новачок. Вона має мати портфоліо на елементарному рівні, вміти ходити і знаходити спільну мову з фотографом.

– Яку поїздку пригадуєш як найбільш емоційну?

– Дуже яскраві спогади в мене про першу поїздку в Шенжень. Я тільки прилетіла, а мені одразу повідомили, що маю працювати для каталогу піжам впродовж восьми годин. Я ніколи до цього не мала ні досвіду такої тривалої роботи, ні особливості таких зйомок. Потім вже зрозуміло, що це дуже круто, коли є такі великі роботи. Ти напрацьовуєш години, спілкуєшся з командою, розпрацьовуєшся.

– Як щодо мови?

– В перших поїздках я працювала з моделями з Бразилії, одна взагалі не знала англійської, тому друга їй перекладала все-все. Через рік я зустріла ту ж дівчину в Тайланді, ми просто перетнулися у вбиральні кафе й… вона одразу заговорила зі мною, розповіла, що вивчила мову. У мене ж був непоганий і шкільний рівень. А спілкування з іноземками допомагало розвинути словниковий запас. Сучасним моделям без мінімального вміння спілкуватися в Китаї буде надто важко. Без знання дівчина навіть не знайде, куди їй йти на кастинг. Є чимало дівчат, які розкішно працюють, знають мову, мають досвід, тому новенькій ще й без елементарного знання мови треба розуміти, що шанси пробитися стрімко знижуються. Проте, якщо правильно підготуватися і попрацювати, то все реально.

– Пригадай свої перші роботи.

– В одній з перших поїздок у дівчат з нашого агентства був досить цікавий показ. Мої знання в дефіле тоді неймовірно допомогли, адже після конкурсів краси я вже знала і чимало поворотів, тож кожен вихід на подіум був особливим. Інші ж моделі просто ходили й фіксувалися. Клієнту тоді наша робота загалом сподобалася і він запропонував кожній з п’яти дівчат вибрати собі річ з колекції. Звісно, як справжні дівчата, обирали ми не прості футболки, а плащі. Для мене цей жест був дивним, цікавим і незвичним.

– Загалом замовники добре ставляться до моделей?

– Це людський фактор. Не можна сказати, що колись було по-одному, а тепер якось краще чи гірше. Моделінг – це важка робота, яка вимагає, щоб ти була завжди у формі, підтягнута, з чистою шкірою, доглянута. Азіатський ринок – це взагалі школа життя для моделі. Зйомки тривають по вісім годин з півгодинною перервою на обід та можливістю вийти в туалет, то це трохи важко. Тебе швидко перевдягають, фотографують, знову переодягають. Є клієнти, які розуміють дівчат, а є такі, які хочуть швидше і дешевше, щоб не оплачувати моделям зайвий час. Також дівчата мають певний дискомфорт через сезонність. Влітку тривають зимові зйомки верхнього одягу, курток, пуховиків, взимку ж знімають купальники, легесенькі сукні. Дівчата розказували, що в студії без опалення доводилося працювати на зйомці колготок. Вся знімальна група в пуховиках, а модель в білизні. Проте, є клієнти, які одразу в перервах накидають на модель куртку, дають зігріваючі пластирі, теплий чай і так дівчата справляються.

– Які емоції відчуваєш, коли переглядаєш фото з найперших поїздок?

– Прикольно було! (посміхається – ред.) Мода змінюється, тому багато речей зараз виглядають смішними. На деяких фото у мене ще висить на шиї телефончик Panasonic з голубою підсвіткою. Це тоді було престижніше, адже у всіх тоді ще телефони підсвічувалися зеленим кольором. В Китаї я придбала й перший телефон з камерою, але коли приїхала додому, то зрозуміла, що фото ж нема кому відправити, бо тут ще така техніка була в дефіциті.

– Порадь нашим читачкам, як стартанути в модельний бізнес?

– Зараз дуже легко спілкуватися з рідними, отримувати підтримку, у мене цього не було. Також треба вибирати агентства, які навчають, а потім шукають роботу і можуть підтвердити свій рівень.

***
Використання цього матеріалу без дозволу редакції «Таблоїд Волині» заборонене. Авторські права захищені українським і міжнародним законодавством. Під «використанням» мається на увазі повна або часткова републікація цього матеріалу на сторінках інших інтернет-видань (окрім соціальних медіа). Щодо використання матеріалу пишіть на редакційну електронну адресу [email protected]

0

Читати ще

Додати новий коментар

Знайшли помилку? Виділіть частину тексту і натисніть CTRL + Enter