27-річна Тетяна Грицак – волинська співачка, учасниця гуртів «Nota Neo» та «LORI». У дівчини – лімфома Ходжкіна (рак лімфатичної системи). Нещодавно у Тетяни виявили коронавірус, від якого їй вдалося одужати. Як волинянка подолала хворобу – дізнавався «Перший». 

***

Про свій діагноз я дізналась напередодні Різдва. У мене просто збільшився лімфовузол, я прийшла до лікаря, і далі навіть не розуміла, що мене чекає попереду – довгий шлях до постановки діагнозу. Коли мені все ж поставили Лімфому Ходжкіна я відразу страшенно злякалась.

Першими моїми думками оволодів страх, смерть і величезні суми грошей, які нам потрібно буде витратити на лікування. Я довго плакала і питала себе: «За що мені це?». Я була виснажена.

Але, далі прийняла цей діагноз таким, який він є. Ми готувались до свят і це трохи відволікло мене, налаштувало на позитивні думки. Сама собі щоденно казала: «Все буде добре!». Я, направду, сподівалась, що мені ось-ось зателефонують і скажуть: «Вибачте, ми помилились, ви здорова». Але цього не було. 

ЧИТАЙТЕ ТАКОЖ: НЕ ТІЛЬКИ ПНЕВМОНІЯ: ВОЛИНСЬКИЙ ЛІКАР НАЗВАВ ТРИ ГОЛОВНИХ ОЗНАКИ КОРОНАВІРУСУ. ВІДЕО

Далі ж мене очікувала довга боротьба, яка й продовжується до цього часу. Наша боротьба, яку разом зі мною проходять усі мої рідні та близькі люди. Вони та музика – моя найголовніша мотивація. Я хочу творити та жити.

Зараз я пройшла вже 4 курси хіміотерапії, і надалі ж мене очікує променева терапія. Я боюсь, але налаштована на перемогу, бо вже позаду великий шлях, і в мене вибору немає через таку колосальну підтримку моїх рідних. Я дуже сподіваюсь, що я невдовзі завершу своє лікування і увійду в довгоочікувану ремісію.

Взагалі, при таких хворобах дійсно найважливіша – це підтримка. Я вдячна своїй сім’ї за те, що вони завжди поруч, я навіть не знаю, як описати словами свою любов до них. Це усе, що у мене є зараз. 

Так склалось, що музика – це моє життя. Хоча, під час хвороби я стала співати рідко, бо усі свої сили координую на боротьбу. Але, це частинка мене, я не можу це відкинути. Я співаю, але рідше. В нашого гурту були домовленості з молодятами, контракти, які ми не могли скасувати, тому, доводилось виступати у будь-якому стані. Я не хотіла нікого підводити. 

Одного разу після хіміотерапії я мала відразу два концерти. Але, в мене не було відчуття, що я «валюсь з ніг». Ні, музика додає мені сили! Ще до карантину в нас були репетиції, але саме він вніс у творче життя усіх музикантів корективи.

Тому, зараз у нас ані репетицій, ані концертів, я зосереджена на лікуванні. Хоча й у таких умовах я постійно слухаю музику, бо це мій світ, мій бальзам на душу. Я не можу інакше. В світі музики не існує проблем чи переживань. Є тільки ти і твій внутрішній світ. 

Коронавірусом я захворіла, коли проходила третій курс хіміотерапії. Тоді у нашому відділенні гематології захворіла одна з пацієнток, згодом зробили тести усім. Мій виявився позитивним. Далі ж у мене з’явилась типова симптоматика цієї хвороби – температура, загальна слабкість, кашель, озноб, головні болі.

Через 10 днів пропав смак і я перестала відчувати запахи. Я злякалась, бо у мене практично немає імунітету зараз…

Але на сьогодні уже все приходить у норму. Кожен день я слідкую за своєю температурою та самопочуттям. Паніка зникла, коли я зрозуміла, що мені стає краще.

Я не можу сказати, що я перенесла коронавірус надважко, але ці симптоми зберігались довго. Мій чоловік також перебував зі мною до позитивного тесту, але його тест виявився негативним. Зараз уже я маю власні два негативні тести, отож можна сказати, що коронавірус я перемогла. Надалі, я планую перемогти ще й рак. 

В моєму випадку світ і без коронавірусу рухнув, розділився на «до» та «після». Рак мені обламав крила, бо я завжди була в русі, мала купу планів, ніколи не сиділа на місці. А зараз через коронавірус я практично нікуди не виходжу. Мені дуже хочеться вийти на вулицю, дихнути на повні груди та побачити «докарантинне» місто, де усі здорові. 

Коронавірус для мене – це клітка, з якої щосили хочеться вирватись.

Я мрію нарешті одужати та поїхати в Карпати. Дихнути на повні груди, аж до запаморочення в голові. Мрію, і знаю, що так і буде. Хочу жити та насолоджуватись життям та моментами. Щастя в простих речах!

Текст: Юлія Галецька
Фото: Катерина Маркевич